Новини

Обговорення реформи кримінального процесу

опубліковано 3 груд. 2010 р., 08:01 Ирина Иванова   [ оновлено 13 груд. 2010 р., 14:27 користувачем Приёмная комиссия ОНЮА ]

24-25 листопада 2010 року в залі засідання  вченої  ради Національного Університету "Одеська юридична академія" були обговорені  основні положення  реформування кримінального процесу, що пропонуються Генеральною  прокуратурою України.
Із співробітників кафедри у обговоренні прийняли участь завідувач кафедри, д.ю.н, проф. Ю.П. Аленін, к.ю.н., доц. М.І. Пашковський, к.ю.н., доцент І.В. Гловюк.
Деталі див.: http://ips.onua.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=261:2010-12-03-12-08-54

Фотозвіт


Розпочав роботу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

опубліковано 8 лист. 2010 р., 09:51 Ирина Иванова   [ оновлено 12 лист. 2010 р., 06:11 користувачем Николай Пашковский ]

    1 листопада 2010 року розпочав роботу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Передумовою створення суду стало прийняття Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, а також виданий на його виконання Указ Президента України № 810/2010 від 12 серпня 2010 р. "Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 
    На даний час Верховною Радою України до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ обрано 27 суддів. Головою суду рішенням Вищої ради юстиції від 8 жовтня 2010 року призначено Фесенка Леоніда Івановича. 26 жовтня 2010 року відбулися перші збори суддів цього суду, на яких було вирішено першочергові організаційні питання, пов’язані з початком його діяльності: затверджено положення про збори суддів, утворено судові палати та їх кількісний склад (відповідно судова палата у цивільних справах – 70 суддів, судова палата у кримінальних справах – 50 суддів). 
    Початок функціонування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суду касаційної інстанції є логічним продовженням чергового етапу судово-правової реформи в напрямі вдосконалення системи судочинства з урахуванням передбачених Конституцією та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. 
    «Початок роботи і здійснення правосуддя у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ слугуватиме підвищенню рівня захисту прав і свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб та держави. Наша робота відповідатиме нормам Конституції і законів, буде незалежною і відкритою. Наша мета – налагодити роботу суду таким чином, щоб громадяни могли знайти надійний захист своїх законних прав і розраховувати на справедливе і законне рішення», – наголосив Леонід Фесенко.http://court.gov.ua/4787/

Зміни до ст. 7-3 КПК

опубліковано 14 жовт. 2010 р., 02:19 Ирина Иванова   [ оновлено 12 лист. 2010 р., 06:14 користувачем Николай Пашковский ]

ЗАКОН УКРАЇНИ "Про внесення змін до деяких  законодавчих актів України щодо поміщення дітей у приймальники-розподільники для дітей"
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: 
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України: 
1. У Кримінально-процесуальному кодексі України: 
1) у статті 7-3: 
доповнити новою частиною першою такого змісту: 
    "Особу у віці від одинадцяти років, яка підозрюється у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і щодо якої достатньо підстав вважати, що вона буде ухилятися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати протиправну діяльність, може бути поміщено у приймальник-розподільник для дітей строком до 30 діб. Цей строк за наявності підстав може бути продовжено рішенням суду ще до 30 діб. Питання щодо поміщення такої особи у приймальник-розподільник для дітей вирішується судом за поданням слідчого або органу дізнання за згодою прокурора, з урахуванням особливостей, передбачених частинами третьою і четвертою статті 447 цього Кодексу, негайно. На рішення суду прокурором, законним представником, захисником неповнолітнього та самим неповнолітнім протягом трьох діб з дня ухвалення такого рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання рішення суду про поміщення дитини у приймальник-розподільник для дітей". 

У зв'язку з цим частини першу - четверту вважати відповідно частинами другою - п'ятою; 

частину четверту виключити; 

у частині п'ятій слова "частини другої" замінити словами "частини третьої"; 

2) у пункті 6 частини першої статті 45 слова "або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника" виключити. 

Президент України В.ЯНУКОВИЧ 

м. Київ, 9 вересня 2010 року № 2507-VI 

Судова практика щодо вирішення питання про речові докази, передачу в дохід держави грошей, валюти, цінностей, іншого нажитого злочинним шляхом майна або такого, що було об'єктом злочинних дій

опубліковано 8 серп. 2010 р., 01:33 Ирина Иванова

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 

                     У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я 
 

              Судова практика щодо вирішення питання 
           про речові докази, передачу в дохід держави
            грошей, валюти, цінностей, іншого нажитого
                злочинним шляхом майна або такого,
                що було об'єктом злочинних дій(*)
 

---------------
     (*) Витяг   із   узагальнення   до  друку  підготували  суддя 
Верховного  Суду  України  Г.В.Канигіна   та   начальник   відділу
узагальнення  судової  практики управління та узагальнення судової
практики Верховного Суду України Л.В.Гаврилова.

     Відповідно до   вимог   ст.   78   Кримінально-процесуального 
кодексу України  (  1001-05  )  (далі  -  КПК) речовими доказами є
предмети,  які були знаряддям вчинення злочину,  зберегли на  собі
сліди  злочину  або  були  об'єктом злочинних дій,  а також гроші,
цінності та  інші  речі,  нажиті  злочинним  шляхом,  і  всі  інші
предмети,  які  можуть  бути  засобами  для  розкриття  злочину  і
виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення
відповідальності,  зокрема  будь-які предмети матеріального світу,
якщо вони містять у собі важливі для вирішення справи відомості.

     Речові докази  з  урахуванням  їх особливостей слід не тільки 
своєчасно   виявляти,   закріплювати,   долучати   до   матеріалів
кримінальної  справи  відповідно  до  закону,  а  й належним чином
зберігати до вирішення справи та захищати від знищення.

     Доказ має  бути  одержаний  з дотриманням належної процедури, 
тобто згідно з вимогами закону щодо порядку проведення відповідної
процесуальної дії та порядку фіксування її ходу й результатів.

     У теорії  доказування речові докази характеризуються як "німі 
свідки",  що,  так  би  мовити,  "не  мають  можливості"  навмисно
спотворювати відображені на них сліди вчинення злочину.  У зв'язку
з особливою важливістю речових доказів  як  засобу  доказування  у
кримінальній  справі,  а  також  можливою їх матеріальною чи іншою
цінністю статті 81, 248, 324 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) зобов'язують
суд,  орган дізнання,  слідчого, прокурора у своєму процесуальному
рішенні вирішити питання про речові докази.  Хоча положеннями  КПК
( 1001-05,  1002-05,  1003-05  )  відсутність рішення щодо речових
доказів не визнано істотним порушенням  кримінально-процесуального
закону,  що  тягне  зміну  чи  скасування  процесуального рішення,
питання  щодо  речових  доказів  є  критерієм  якості  вироку   чи
постанови  про  закриття  кримінальної  справи,  а  також породжує
значні юридичні наслідки.

     Порядок обліку  й  зберігання   речових   доказів   визначено 
у ст.   79   КПК   (  1001-05  )  та  конкретизується  єдиною  для
правоохоронних органів і судів Інструкцією про порядок  вилучення,
обліку,  зберігання  і  передачі  речових  доказів  з кримінальних
справ,  цінностей та іншого майна органами попереднього  слідства,
дізнання  і судами від 12 лютого 1990 р.  N 34/15 ( v4_15400-90 ),
введеною в дію з 1 липня 1990 р. (далі - Інструкція N 34/15).

                 Дотримання вимог закону органами 
            досудового слідства при вилученні, обліку
                   і зберіганні речових доказів

     Порушення процедури  при  вилученні,  обліку  та   зберіганні 
речових  доказів досить поширені у слідчій практиці,  що позбавляє
суд можливості посилатися на речові докази як на фактичні дані, на
підставі   яких   у  визначеному  законом  порядку  встановлюється
наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння,  винність
особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення
для правильного вирішення справи.

            Порушення порядку проведення слідчих дій, 
                зокрема вилучення речових доказів

     Вилучення предметів,  на  яких  містяться сліди злочину,  без 
зазначення  місця  їх  виявлення,   детального   опису   вилучених
предметів,  опечатування тощо тягне визнання доказів недопустимими
(відповідні протоколи обшуку, виїмок та оглядів і вилучені в такий
спосіб предмети (речові докази).

     Наприклад, вироком     Першотравневого     районного     суду 
м. Чернівців  засуджено  Ц.  за  ч.  4  ст.  185  КК  ( 2341-14 ).
Засудженого   було   визнано   винним   у   таємному    викраденні
індивідуального майна шляхом зламу дверей будинку. Апеляційний суд
Чернівецької області  вирок  районного  суду  скасував,  а  справу
повернув прокурору для проведення додаткового розслідування.  Крім
того,  апеляційний суд виніс окрему ухвалу на адресу прокурора  та
начальника СВ УМВС України у Чернівецькій області для відповідного
реагування.  Підстава  для  направлення  кримінальної  справи   на
додаткове   розслідування   -  проведення  досудового  слідства  з
порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, зокрема,
у  справі  не  було належним чином оформлено протокол огляду місця
події та вилучення речових доказів.

     Із матеріалів  справи  вбачається,  що  одним  із  доказів  у 
справі, на якому ґрунтується обвинувачення щодо Ц., є інструкція з
експлуатації мобільного телефону "Самсунг А-800", що була виявлена
під час проведення огляду місця вчинення злочину і на якій, згідно
з  висновком  експерта,  наявний  слід великого пальця правої руки
обвинуваченого.

     Ця інструкція  не описана у протоколі огляду й не долучена до 
справи,  що свідчить про  те,  що  вона  не  була  належним  чином
оформлена як речовий доказ.

     Перекопійований з цієї інструкції слід пальця теж належно  не 
оформлений: не зазначено, на яку стрічку це зроблено, чи додається
ця стрічка до  протоколу  огляду,  невідоме  її  місцезнаходження.
Водночас  у  постанові  слідчого  про призначення дактилоскопічної
експертизи  зазначено,  що  в  розпорядження  експертів  надаються
вилучені під   час  огляду  місця  події  шість  відрізків  липкої
стрічки ЛТ-48.

     Згідно ж  з  висновком  експерта  йому  надано на дослідження 
липку  стрічку  ДП-11  зі  слідами  пальців  рук,   виявлені   при
проведенні огляду місця події.

     Отже, через наведені розбіжності невідомо,  які сліди пальців 
рук  та  на  якій  стрічці  вилучалися при проведенні огляду місця
події, а які надавалися відповідно до змісту постанови слідчого на
проведення  експертизи  та які були досліджені експертом.  Експерт
проігнорував той факт,  що згідно з постановою йому на дослідження
надано   стрічку   ЛТ-48,   а  висновок  він  зробив  на  підставі
дослідження стрічки ДП-11.

     Ці факти   свідчать   про   неналежне   виконання  службовими 
особами СВ УМВС України  у  Чернівецькій  області,  які  проводили
розслідування справи,  своїх посадових обов'язків,  що призвело до
повернення справи для проведення додаткового розслідування.

     Інший приклад.    Вироком    Оболонського    районного   суду 
м. Києва  Г.,  І.  та  К.  були  засуджені  за  вчинення  злочину,
передбаченого ч. 3 ст. 187 КК ( 2341-14 ).

     Під час проведення досудового слідства за  місцем  проживання 
підсудної К.   були   виявлені   речі,   в   тому  числі  заставні
білети ПТ "Ломбард-Сапфір",  які без достатніх на те підстав після
складення  довідки  були  передані невідомій особі як такі,  що не
мають ознак речових доказів.

     Для перевірки  й уточнення фактичних даних,  одержаних у ході 
досудового слідства,  на підставі ст.  315-1 КПК ( 1003-05  )  суд
виніс   постанову   про  встановлення  місцезнаходження  заставних
білетів та долучення їх до матеріалів справи.

     Нехтуючи вимогами закону, слідчий направив зазначені заставні 
білети  на  адресу  суду  із  значною   затримкою   з   порушенням
встановленого  строку.  У  подальшому  вони  були визнані речовими
доказами та долучені до матеріалів кримінальної  справи,  оскільки
встановлено, що предметом застави були дві золоті обручки.

     Для з'ясування,  чи були заставлені речі  предметом  злочину, 
суд  виніс постанову про виділення в окреме провадження матеріалів
кримінальної справи за  обвинуваченням  Г.,  І.  та  К.  за  ч.  3
ст. 187   КК   (   2341-14  )  щодо  відкритого  викрадення  майна
потерпілих, у тому числі золотих виробів, та повернув ці матеріали
прокурору Оболонського району м.  Києва для проведення додаткового
розслідування.

     У зв'язку з тим,  що ч.  3 ст. 187 КК ( 2341-14 ) передбачено 
конфіскацію майна як додатковий вид покарання,  на підставі  ч.  2
ст.  125  КПК  (  1002-05 ) слідчий зобов'язаний вжити заходів для
забезпечення  виконання  вироку  в  частині  можливої  конфіскації
майна,  склавши  про  це  постанову.  Однак слідчий не вжив жодних
заходів для  забезпечення  виконання  вироку  в  частині  можливої
конфіскації  майна  обвинувачених.  У зв'язку з такими порушеннями
суд виніс окрему постанову,  яку  направив  на  адресу  начальника
Оболонського   РУ   ГУ   МВС  України  в  м.  Києві  та  прокурора
Оболонського району м. Києва.

     У кримінальних  справах,  надісланих судами для узагальнення, 
органи досудового слідства не завжди детально описують виявлені  й
вилучені  предмети злочину.  Наприклад,  при вилученні наркотичної
сировини слідчі зазначають,  що "в поліетиленовий  пакет  поміщено
сировину,  зовні  схожу на наркотичну",  без детального її опису і
вказівки про  кількість  (справа  щодо  К.   -   Горохівський   РВ
УМВС України   у  Волинській  області);  вилучивши  водно-спиртову
суміш,  зазначають,  що  "вилучено  каністру,  на  1/3   заповнену
рідиною"  (справа щодо Д.  - Ковельський МРВ УМВС України у цій же
області).

     Відповідно до  ст.  188  КПК  ( 1002-05 ) та параграфів 6 - 8 
розд. II Інструкції N 34/15 ( v4_15400-90 ) факт вилучення речових
доказів   має   бути   відображено  у  протоколі  слідчої  дії  із
зазначенням  конкретного  місця   її   проведення.   У   протоколі
перераховуються всі вилучені предмети і документи,  при великій їх
кількості в обов'язковому порядку  складається  спеціальний  опис,
який  додається  до  протоколу  і  є невід'ємною його частиною.  У
протоколі або описі повинні  бути  зазначені  точне  найменування,
кількість,  міра, вага, серія, номер, інші ознаки кожного об'єкта,
що  вилучається.  Речові   докази   по   можливості   мають   бути
сфотографовані  за  допомогою  фотозйомки  і  приєднані  до справи
постановою органу дізнання,  слідчого,  прокурора  або  постановою
(ухвалою) суду (ст. 79 КПК) ( 1001-05 ).

     Усі речові джерела доказів або їх носії з  моменту  виявлення 
мають   зберігатись   у   відповідній   упаковці  з  детальним  їх
документуванням до процесу огляду,  експертного дослідження, інших
досудових і судових дій.

     Органи досудового слідства інколи неналежним чином  складають 
протоколи   опису   та  вилучення  речових  доказів,  не  вказують
індивідуальних ознак описаного майна та речей, не завжди проводять
його експертну оцінку, не вказують, де зберігаються чи знаходяться
речові докази,  не зазначають їх кількість, що ускладнює ухвалення
рішень  та  звернення  їх  до  виконання  в частині подальшої долі
речових доказів.

     Так, вироком   Шевченківського   районного   суду   м.  Києва 
від 16 березня 2007 р.  засуджено  Б.  за  ч.  2  ст.  307,  ч.  1
ст. 263  КК  (  2341-14  ).  Під  час  розгляду  справи судом було
встановлено грубе порушення вимог ч.  2 ст.  186 КПК ( 1002-05  ),
допущене працівниками   Шевченківського   РУ   ГУ  МВС  України  у
м. Києві,   які   при   вилученні   грошових   коштів    у    сумі
10 тис.  263  доларів  США  не  відобразили ідентифікаційних ознак
грошових купюр, тобто не вказали серійні номери та номінали купюр.
У  подальшому  за  висновком  криміналістичної експертизи банкноти
номіналом 100  доларів  США  у  кількості  101  шт.  були  визнані
підробленими.  У судовому засіданні Б.  категорично заперечив факт
зберігання у себе вдома підробленої іноземної валюти  і  зазначив,
що  працівники  міліції  умисно  не  зазначили  в протоколі обшуку
ідентифікаційних ознак вилучених у нього грошей з метою замінити в
подальшому  частину  з  них на фальшиві гроші.  Окремою постановою
Шевченківського районного суду м.  Києва від 16  березня  2007  р.
було  вказано  на грубі порушення вимог закону,  які регламентують
порядок проведення обшуку і складання відповідного  протоколу,  та
доведено  про це до відома начальника ДБНОН МВС України для вжиття
заходів реагування.

              Порушення порядку обліку, оформлення, 
           зберігання речових доказів та їх направлення
               органами досудового слідства до суду

     Згідно зі ст. 79 КПК ( 1001-05 ) речові докази після того, як 
вони будуть уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, повинні
бути докладно описані в протоколі огляду  і  приєднані  до  справи
постановою особи,  яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або
ухвалою суду.

     Також відповідно  до  вимог статей 79,  80 КПК ( 1001-05 ) та 
Інструкції N 34/15 ( v4_15400-90 ) речові докази (за винятком тих,
що  швидко  псуються)  повинні  зберігатися  до  набрання  вироком
законної сили або до закінчення строку  оскарження  постанови  про
закриття справи.

     В основному   органи   досудового   слідства   та    дізнання 
дотримуються  зазначених  норм закону,  проте трапляються випадки,
коли допускаються й порушення.

     Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням Б. за ч. 1 
ст. 185  КК  (  2341-14  )  речовий  доказ  -  сушильний   барабан
вагою 2   т   900   кг   вартістю   1  тис.  790  грн.  -  вироком
Крижопільського районного суду Вінницької  області  було  вирішено
повернути  спілці  власників  паїв ТОВ "Шарапанівка".  Цей речовий
доказ відповідно до постанови про  приєднання  до  справи  речових
доказів  та  розписки  перебував  на  зберіганні  у громадянина К.
Виконавчого листа про повернення  речового  доказу  власнику  було
направлено   на   виконання   до  ВДВС  Крижопільського  районного
управління юстиції.  Однак до районного  суду  надійшла  постанова
цього  ВДВС  про повернення виконавчого документа без виконання та
акт  ВДВС  про  неможливість  стягнення,  оскільки  речовий  доказ
(сушильний  барабан)  за  вказаною  у  виконавчому  листі  адресою
відсутній. Крижопільський    районний    суд    ксерокопію    цієї
постанови ВДВС  та  ксерокопію  акта  про  неможливість  стягнення
речового доказу направив прокурору для подальшого реагування.

     Для зберігання  речових  доказів  в органах внутрішніх справ, 
прокуратурі та судах обладнуються  спеціальні  приміщення.  За  їх
відсутністю  виділяється  спеціальне  сховище  - сейф або металева
шафа достатнього  розміру.  Згідно  з  параграфом  15   Інструкції
N 34/15  (  v4_15400-90  ) постанова слідчого,  працівників органу
дізнання,  прокурора або  судді  (ухвала  суду)  є  підставою  для
поміщення речових доказів на зберігання.  Поміщення в камеру схову
оформляється накладною або  актом  прийому.  При  цьому  в  деяких
випадках  у  цих документах вказувалися лише назва речових доказів
та їх кількість без зазначення родових ознак таких предметів.

     Так, 31   травня   2007   р.   у   кримінальній   справі   за 
обвинуваченням М.  та Б.  за пунктами 4,  6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4
ст.  187,  ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ) апеляційний суд Запорізької
області виніс окрему ухвалу,  якою доведено  до  відома  прокурора
Запорізької  області  про  порушення  органами досудового слідства
вимог ст.  79 КПК ( 1001-05 ),  зокрема про втрату речових доказів
(недопалків,  вилучених із місця виявлення трупа, та відеокасет із
записом обстановки й  обставин  події)  слідчими  прокуратури,  що
призводило   до   неодноразового   (тричі)  повернення  справи  на
додаткове розслідування.

     Відповідно до параграфу 29 Інструкції N 34/15 ( v4_15400-90 ) 
грошові  суми,  які  вилучені  у  громадян,  до  набрання  вироком
законної  сили  вносяться  на  депозитний рахунок органу,  який їх
вилучив,  або здаються у місцеві  відділення  банків.  Цієї  норми
органи досудового слідства не завжди дотримуються.

     Наприклад, вироком    Козятинського    міськрайонного    суду 
Вінницької області   від   3   квітня  2007  р.  засуджено  Д.  за
частинами 2,  3 ст.  185 КК ( 2341-14 ).  Суд встановив, що в ході
розслідування кримінальної    справи    слідчий   порушив   вимоги
ст. 79  КПК  (  1001-05  )  при  вилученні   грошових   коштів   у
сумі 140 грн.  (речовий доказ).  У 2001 р. було винесено постанову
про здачу грошових коштів на депозитний рахунок  Козятинського  РВ
УМВС  України,  однак гроші вчасно не були здані на зберігання,  а
лише в березні 2007 р.  зазначена сума надійшла на цей  депозитний
рахунок.  На  наведені  недоліки не звернув увагу й інший слідчий,
який у подальшому  розслідував  цю  кримінальну  справу.  Наведені
обставини   свідчать   про  неналежне  виконання  своїх  службових
обов'язків слідчими.

     Щодо виявлених  порушень  міськрайонним судом винесено окрему 
постанову на адресу начальника Козятинського  РВ  УМВС  України  і
Козятинського  міжрайонного прокурора та вказано про недопущення в
подальшому  випадків   неналежного   виконання   своїх   службових
обов'язків  слідчими  при  розслідуванні  кримінальних  справ,  та
проведенні службового  розслідування  з  метою  вжити  відповідних
заходів до винних осіб.

     Слід визнати правильною практику  при  проведенні  досудового 
слідства,  коли у справах про протиправне заволодіння чужим майном
після  проведення  всіх  необхідних  слідчих  дій  грошові   кошти
передають на зберігання їх власникам,  тобто потерпілим, а суд при
винесенні вироку відповідним рішенням залишає їх потерпілим.

     Згідно з  параграфом  21  Інструкції  N 34/15 ( v4_15400-90 ) 
зберігання автомобілів,  мотоциклів та інших транспортних засобів,
які використовувались як знаряддя злочину та були визнані речовими
доказами,  а також транспортних засобів,  на які накладено  арешт,
провадиться  за  письмовим  дорученням слідчого,  прокурора,  суду
протягом досудового чи  судового  слідства  відповідними  службами
органів  внутрішніх  справ  (якщо  вони не можуть бути передані на
зберігання  власнику,  його  родичам  чи  іншим  особам,  а  також
організаціям),   керівники   яких  видають  про  це  розписку,  що
приєднується до матеріалів справи.  У розписці зазначається, хто є
відповідальним за збереження прийнятого транспортного засобу.

     Так, Великобагачанський  районний  суд  Полтавської   області 
виніс   окрему   постанову  в  кримінальній  справі  стосовно  П.,
засудженого за ч.  1 ст.  185 КК ( 2341-14 ),  яку  направлено  на
виконання начальнику    Великобагачанського    РВ   УМВС   України
у Полтавській   області   для   притягнення   винних    осіб    до
відповідальності.

     Суд встановив,  що 19 грудня  2006  р.  після  21-х  год.  П. 
трактором  ЮМЗ,  який  належав  йому на праві приватної власності,
прибув  у  с.  Мар'янськ  Великобагачанського  району,  де  викрав
тракторний причіп - 2-ПТС-4, що належить ВАТ "Перемога".

     Трактор ЮМЗ органами досудового слідства на  порушення  вимог 
статей 78,  80, 81 КПК ( 1001-05 ) не був визнаний речовим доказом
у справі,  на нього не було накладено арешт,  що призвело до того,
що  в  подальшому  обвинувачений у ході розслідування кримінальної
справи продав цей трактор.

     Відповідно до     параграфу    42    Інструкції    N    34/15 
( v4_15400-90 ),  а також  п.  17.7  Інструкції  з  діловодства  в
місцевому  загальному  суді (затверджена наказом Державної судової
адміністрації України від 27 червня 2006 р.  N 68  (  z0860-06  ),
зареєстровано в  Міністерстві юстиції України 24 липня 2006 р.  за
N 860/12734;  далі - Інструкція з діловодства N 68) у довідці, яка
додається   до  обвинувального  висновку,  має  бути  вказано,  де
зберігаються вилучені речі,  документи чи інше майно, з посиланням
на   відповідні   аркуші   справи,   де   підшито  документи,  які
підтверджують здачу на зберігання майна чи цінностей, вилучених на
стадії слідства чи дізнання.  У разі надходження речових доказів у
кримінальних  справах   до   суду   їх   наявність   перевіряється
працівником  апарату  суду згідно зі складеною довідкою про речові
докази.  Органами досудового слідства  речові  докази  мають  бути
запаковані,  запечатані  з описом вміщеного та номером справи,  до
якої долучаються.

     Наприклад, при     прийнятті     кримінальної    справи    за 
обвинуваченням К.,  С., К. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4
ст.  187,  ст.  246 КК ( 2341-14 ) працівники апарату апеляційного
суду  Житомирської  області  встановили,  що   органи   досудового
слідства  допустили  ряд  порушень  у  частині  оформлення речових
доказів, їх зберігання та направлення до суду.

     Так, на   зберігання   до   камери   схову   речових  доказів 
апеляційного суду Житомирської області було передано речові докази
у  20  пакунках.  На  цих  пакунках  (на  бірках) були пошкодження
(пакунки  N  11,  19,  20),  або  самі  речові   докази   були   з
пошкодженнями (пакунок N 19 - поліетиленовий прозорий пакет був із
пошкодженнями),  а в пакунку N 2 -  "пісок  із  залишками  тканини
чорного  кольору,  вилучений з лівого заднього порогу автомобіля",
вміст був відсутній,  як і в пакунку N 20 - "залишки  тіла  сірого
кольору".  При прийнятті цієї кримінальної справи двічі складалися
акти у зв'язку зі встановленням зазначеної невідповідності, справа
поверталася на дооформлення.

     Крім наведеного,  мають місце й факти, коли органи досудового 
слідства несвоєчасно передають до судів речові докази.

           Виконання судових рішень в частині вирішення 
           питання про речові докази, зокрема порушення
            порядку знищення речових доказів органами
                       досудового слідства

     Відповідно до  п.  16.1.24  Інструкції  з  діловодства  N  68 
( z0860-06 ) якщо речові докази перебувають за межами суду,  копія
судового рішення або витяг  з  нього    вказівкою  про  знищення
речових   доказів)  надсилається  за  місцем  знаходження  речових
доказів. До суду повинен надійти належним чином оформлений акт про
знищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а
в журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис. Після
проведення таких дій справа підлягає здачі в архів суду.

     Складними є питання  щодо  своєчасного  виконання  вироків  у 
частині  речових доказів,  що зберігаються в органах міліції,  які
тривалий час не повідомляють суди про їх виконання,  не надсилають
акти  про  знищення  речових доказів та підтвердження про передачу
речових доказів за належністю згідно з вироком суду.

     Прикладами такого   стану   справ  є  кримінальні  справи  за 
обвинуваченням Т.,  Р.,  К.  А.,  М.,  К.,  К.  В.,  К. С. за ч. 1
ст. 263   КК   (   2341-14   ),   які   перебували  у  провадженні
Зачепилівського районного суду Харківської області.  Усі ці  особи
були засуджені,  доля речових доказів у справі вирішена в порядку,
передбаченому ст.  81 КПК ( 1001-05 ),  зокрема,  вилучені  бойові
набої підлягали знищенню після набрання вироком законної сили. Усі
речові докази  зберігалися  в  камері  схову  Зачепилівського   РВ
ГУМВС України  у Харківській області,  про що в матеріалах справ є
квитанції  про  передачу  речових  доказів  на  зберігання.  Копії
вироків   після   набрання  ними  законної  сили  направлялися  до
Зачепилівського  РВ  ГУМВС  України  своєчасно.  Однак  на  адресу
Зачепилівського  районного  суду  жоден  акт  про знищення речових
доказів   не   надійшов.   Неодноразові   нагадування   суду   про
необхідність  виконання вироків у частині знищення речових доказів
результатів не  дали.  У  зв'язку  з  цим  справи  неможливо  було
передати до архіву суду.

     Такі недоліки мають місце і в інших судах.  У 30 кримінальних 
справах,  які  були  розглянуті  в  I півріччі 2007 р.  Канівським
міськрайонним судом Черкаської області, вироки в частині вирішення
питання  про  речові  докази  направлені  на  виконання до органів
Канівського МРВ УМВС України в Черкаській області, однак своєчасні
повідомлення  про  їх  знищення  не  надходили.  У  зв'язку  з цим
апеляційним судом       направлено       відповідне        подання
начальнику УМВС України у Черкаській області.

               Відсутність вказівки слідчих органів 
       про місце зберігання речових доказів або зберігання
        доказів без їх опису заздалегідь створюють умови,
             які ускладнюють виконання судових рішень
             в частині, що стосується речових доказів

     Згідно з  п.  19  постанови  Пленуму  Верховного Суду України 
від 31  березня  1989  р.  N  3  (  v0003700-89  )  "Про  практику
застосування   судами   України  законодавства  про  відшкодування
матеріальної шкоди,  заподіяної злочином, і стягнення безпідставно
нажитого майна" (зі змінами та доповненнями, внесеними постановами
Пленуму Верховного Суду  України  від  25  грудня  1992  р.  N  13
( v0013700-92  )  та  від  3 грудня 1997 р.  N 12) ( v0012700-97 )
гроші,  цінності та інші речі,  нажиті злочинним шляхом і  визнані
речовими доказами,   відповідно  до  положень  п.  4  ст.  81  КПК
( 1001-05 ) передаються у доход держави.

     Органи досудового  слідства  у  справах  про злочини,  за які 
передбачене призначення додаткового покарання у  виді  конфіскації
майна,  та  у  справах,  де  майно було об'єктом злочинних дій або
нажито  злочинним  шляхом,  як  правило,  виносять  постанови  про
накладення   арешту   на   майно  обвинуваченого,  де  б  воно  не
знаходилося,  описують  майно,  що   підлягає   конфіскації,   або
складають протоколи про відсутність такого,  надсилають запити про
надання відповідних відомостей з БТІ, МРЕВ, банківських установ.

     Разом із  тим  мають  місце  факти,  коли  органи  досудового 
слідства не вживають заходів до забезпечення передачі таких  речей
у доход держави.

     Неприпустимою є практика,  що склалася у слідчих органах, які 
в   додатках   до   обвинувального   висновку  обмежуються  такими
формулюваннями: "Речові докази долучено до матеріалів кримінальної
справи" (1-14/06;  1-36/06); "Речові докази передані на зберігання
до кімнати  речових  доказів  ГУ   МВС   України   у   м.   Києві"
(1-4/06; 1-40/06); "Речові докази у кримінальній справі; приєднані
до кримінальної справи;  зберігаються  в  матеріалах  кримінальної
справи;   в   камері   зберігання   речових   доказів  прокуратури
Голосіївського району м.  Києва; в управлінні фінансово-ресурсного
та економічного забезпечення ГУ МВС України у м.  Києві (1-46/06)"
тощо.

     У кримінальній  справі щодо К,  який обвинувачувався за ч.  1 
ст. 296   КК   (   2341-14   ),   розслідування   якої    проводив
Луцький МРВ УМВС у Волинській області,  пістолет калібру 4,5 мм та
газовий балончик слідчим були приєднані до  матеріалів  справи  як
речові докази. Дані про місце їх зберігання у справі відсутні.

     Такі факти свідчать,  що можуть траплятися  зловживання  щодо 
речових  доказів,  тому  законодавство  й вимагає детально описати
кожен речовий доказ та зазначити його конкретне  місцезнаходження.
Речовий  доказ  -  це  об'єкт  матеріального світу з індивідуально
визначеними  характеристиками,  носій  інформації  у  кримінальній
справі,  тому для правильного,  повного, всебічного й об'єктивного
розгляду і вирішення справи має значення не  лише  факт  наявності
речового  доказу,  а  і  його  якісні  характеристики,  для чого і
встановлюються  детальні  правила  передачі,  зберігання,   обліку
речових доказів.  Аналіз судової практики засвідчив,  що спрощений
підхід та недбале ставлення до виконання вимог закону щодо речових
доказів   у   кримінальному   процесі   впливають   на  якість  та
своєчасність постановлення судового рішення.

           Дотримання судами вимог закону щодо обліку, 
           зберігання та вирішення долі речових доказів
                      у кримінальних справах

     Відповідно до  п.  17.7  Інструкції  з   діловодства   N   68 
( z0860-06  )  працівник апарату суду при надходженні кримінальної
справи до суду,  приймаючи речові  докази  від  органу  досудового
слідства, перевіряє  цілісність  (схоронність)  упаковки і печаток
на ній.

     У разі порушення цілісності упаковки працівник апарату суду в 
присутності голови суду або судді,  а також особи,  яка  доставила
речові докази,  розпечатує упаковку та звіряє наявність речей,  що
містяться в ній,  із записами  про  речові  докази  в  довідці  до
обвинувального  висновку  та  з  постановою про приєднання речових
доказів до кримінальної справи.

     Якщо наявність  речових  доказів відповідає записам у довідці 
до обвинувального висновку та постанови про приєднання  до  справи
речових  доказів,  вони  знову запаковуються та опечатуються.  Про
проведене  розпечатування  складається  акт,   який   підписується
особами,   у   присутності  яких  проводилося  розпечатування,  та
долучається до справи.

     У разі,   якщо   при   розпечатуванні   упаковки  встановлено 
невідповідність фактичної  наявності  речових  доказів  записам  у
довідці  до  обвинувального  висновку і постанові про долучення до
справи речових доказів,  а також коли  записи  на  упаковці  (опис
вмісту   упаковки)   не   відповідають   цим  записам,  справа  не
приймається до з'ясування посадовими особами зацікавлених  органів
причин такої невідповідності.

     Про встановлену   невідповідність   складається   акт,   який 
підписується  головою суду (суддею),  працівником апарату суду,  а
також особою, яка здійснювала доставку речових доказів. Копія акта
надсилається органу, який направив справу до суду.

     Однак не в усіх випадках ці вимоги виконуються. 

     Наприклад, у справі за обвинуваченням К.  за ч.  2  ст.  186, 
ч. 1   ст.   309  КК  (  2341-14  )  (Красилівський  районний  суд
Хмельницької  області)   суддя   у   судовому   засіданні   виявив
невідповідність   маси  наркотичних  засобів  масі,  зазначеній  у
матеріалах справи,  тому призначено додаткову експертизу, що стало
причиною  невиправдано  тривалого  розгляду кримінальної справи.

     Згідно зі ст.  81 КПК ( 1001-05 ) питання про  речові  докази 
вирішується  вироком,  ухвалою  чи  постановою суду або постановою
органу дізнання,  слідчого,  прокурора про  закриття  справи,  при
цьому:    знаряддя    злочину,    що    належать   обвинуваченому,
конфіскуються;  речі,  вилучені з обігу,  передаються  відповідним
установам або знищуються;  речі, які не мають жодної цінності і не
можуть  бути  використані,  знищуються,   а   у   випадках,   коли
заінтересовані  особи  просять  про  це,  можуть бути передані їм;
гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються
в доход держави;  гроші,  цінності та інші речі, які були об'єктом
злочинних  дій,  повертаються  їх  законним  володільцям,  а  якщо
останніх не встановлено,  то ці гроші, цінності та речі переходять
у власність держави.

     Відповідно до ст.  335 КПК ( 1003-05 ) долю речових доказів у 
кримінальних   справах   вирішує  суд  при  винесенні  вироку.  Як
засвідчили   матеріали   узагальнення,   більшість    судів    при
постановленні  вироку  правильно  вирішують  долю  речових доказів
відповідно до  положень статей 81,  335 КПК ( 1001-05,  1003-05 ):
викрадені  цінності  при  встановленні  їх  власника  повертаються
останнім;  речі,  які  не мають цінності,  знищуються;  вилучені з
обігу - передаються відповідним установам або знищуються.

     Водночас деякі  суди  на  порушення  цих  вимог  закону   при 
постановленні   вироку  не  вирішують  питання  про  долю  речових
доказів.

     Наприклад, вироком   Антрацитівського   міськрайонного   суду 
Луганської області від 23 листопада  2005  р.  Ч.  був  засуджений
за ч.  3 ст.  289 КК ( 2341-14 ).  У зв'язку з неповнотою судового
слідства,   неправильним   застосуванням   кримінального   закону,
необхідністю проведення експертизи,  а також через те, що у вироку
не було вирішено  питання  щодо  речового  доказу,  прокурор  вніс
подання, в якому порушив питання про скасування вироку та передачу
справи  на  новий  судовий  розгляд.  Апеляційний  суд  Луганської
області   ухвалою   від   3   лютого   2006  р.  зазначений  вирок
міськрайонного суду скасував,  а  справу  направив  прокурору  для
проведення  додаткового  розслідування.  В  ухвалі апеляційний суд
також вказав,  що суд першої інстанції  не  прийняв  рішення  щодо
речового доказу.

     Помилки, допущені судами при вирішенні подальшої долі речових 
доказів,  виправляються  шляхом  винесення  постанов відповідно до
вимог статей 409,  411 КПК (  1003-05  ).  Разом  з  тим  виявлено
випадок виправлення такої помилки за заявою засудженого.

     Так, вироком    Синельниківського     міськрайонного     суду 
Дніпропетровської області  від  28 вересня 2006 р.  Л.  засуджений
за ч.  2 ст.  185,  ч. 2 ст. 309 КК ( 2341-14 ). При постановленні
вироку  суд  не  вирішив  питання про речовий доказ - відеокамеру.
Лише  на  підставі  заяви  засудженого  Л.  постановою  суду  було
повернено відеокамеру матері засудженого.

     Іноді допускаються спрощення і неуважність при  постановленні 
вироку і вирішенні питання про речові докази.

     Наприклад, у справі щодо К.,  засудженого за ч.  1 ст. 366 КК 
( 2341-14  ),  у мотивувальній частині вироку від 18 січня 2007 р.
Зарічного районного суду м.  Сум зазначено,  що  речові  докази  у
справі  відсутні.  Однак до кримінальної справи приєднані платіжні
відомості,  які постановою слідчого були визнані речовим доказом у
справі.

     Вирішуючи питання  про  передачу  майна,  нажитого  злочинним 
шляхом,  у доход держави, у вироку суди не завжди зазначають суми,
направлені на користь держави,  у зв'язку з  відсутністю  грошової
оцінки такого майна.

     Так, вироком      Знам'янського      міськрайонного      суду 
Кіровоградської області від 14 березня 2006 р.  П.  і Б. засуджені
за ч.  2 ст.  185 КК ( 2341-14 ) до позбавлення волі за те,  що  у
жовтні -  грудні  2005  р.  вони  вчинили 16 крадіжок чужого майна
у м.  Знам'янці.  Речові докази у справі - два кисневих балони  та
різак   -   конфісковані   на   користь   держави.   Вартість  цих
конфіскованих речей ні органом досудового слідства,  ні  судом  не
визначено, а тому вказати суму, на яку було передано майно у доход
держави, неможливо.

     Відповідно до параграфу 37 Інструкції N 34/15 ( v4_15400-90 ) 
вилучені  продукти,  що  швидко  псуються,  та  інші   продовольчі
продукти,  які  потребують  спеціальних  умов зберігання,  негайно
після вилучення,  огляду  і  перевірки  їх  якості  передаються  у
спеціально  виділені  магазини.  Вилучені спиртні напої кустарного
виробництва,  а також  спиртні  напої  заводського  виробництва  з
ознаками   порушення   чи   фальсифікації   закупорки,  підлягають
знищенню.

     Так, Луцький  міськрайонний  суд  у  кримінальній  справі  за 
обвинуваченням М.  за ч.  1 ст.  204 КК  (  2341-14  )  (незаконна
торгівля   підакцизним   товаром   -   горілкою)  всі  вилучені  в
обвинуваченої 380 пляшок горілки по 0,5  л  у  кожній,  закриваючи
кримінальну справу у зв'язку з дійовим каяттям, постановив знищити
вилучені речові докази.

     Виявлено випадки  неправильного вирішення судами питання щодо 
таких речових доказів, як зброя та вибухові речовини.

     Згідно з    параграфами    17,    18   Інструкції   N   34/15 
( v4_15400-90 ) вилучені в ході досудового слідства у кримінальних
справах   вогнепальна   зброя,   набої,  гільзи,  патрони  повинні
передаватися в установи МВС України,  а  вибухові  речовини  -  на
склади  військових  частин.  На порушення цих вимог деякі суди при
постановленні вироків виносили рішення про знищення зброї.

     Наприклад, протягом  2006-2007  рр.  Подільський районний суд 
м. Києва прийняв рішення  про  знищення  речових  доказів  у  двох
кримінальних  справах,  в  яких речовими доказами були визнані два
пістолети.  Ці  речові  докази  зберігалися  в  Науково-дослідному
експертно-криміналістичному  центрі,  куди  судом  були направлені
виконавчі листи про виконання вироків суду в частині знищення  цих
речових доказів.

     В окремих кримінальних  справах  суди  виносили  рішення  про 
конфіскацію зброї.

     Так, Ковельський  міськрайонний   суд   Волинської   області, 
засудивши   З.   та   інших   за  вчинення  розбійного  нападу  із
застосуванням зброї -  пістолета,  постановив  цей  речовий  доказ
конфіскувати на користь держави.

     Правильно вирішив   питання   про   речові   докази   Луцький 
міськрайонний суд,  який  у  справі за обвинуваченням М.  та інших
за ч.  3 ст.  186,  ч.  1 ст.  263 КК ( 2341-14  )  речові  докази
(патрони,   обріз   мисливської   рушниці)   постановив   передати
дозвільній системі УМВС України у Волинській області.

     Траплялися випадки, коли при закритті кримінальних справ суди 
щодо речових  доказів  приймали   рішення   на   порушення   вимог
ст. 81 КПК ( 1001-05 ).

     Так, Сихівський  районний  суд  м.  Львова   постановою   від 
25 жовтня 2006 р.  кримінальну справу за обвинуваченням Г. за ч. 1
ст. 204 КК ( 2341-14 ) закрив на підставі ст.  45 КК ( 2341-14 ) у
зв'язку  з  дійовим каяттям.  Речові докази у справі - 16 пляшок з
прозорою рідиною    (розведений     спирт     -     фальсифікована
горілка) - постановою суду конфісковано в доход держави.  Неякісну
продукцію в доход  держави  конфісковано  незаконно,  оскільки  її
необхідно було знищити.

     Інший випадок.    У    мотивувальній    частині     постанови 
Олександрійського міськрайонного   суду   Кіровоградської  області
від 16 березня 2006 р.  про закриття кримінальної справи внаслідок
зміни   обстановки  (за  обвинуваченням  Л.  у  вчиненні  злочину,
передбаченого ч.  1 ст.  369 КК) ( 2341-14 ) при вирішенні питання
про  речовий  доказ (хабар у сумі 350 грн.) суд хоча й послався на
ст.  81 КПК (  1001-05  ),  однак  неправильно  визначив  підставу
передачі грошей у доход держави,  зазначивши,  що вони є знаряддям
злочину і відповідно до  п.  1  ч.  1  ст.  81  КПК  (  1001-05  )
підлягають конфіскації.

     Разом із  тим  згідно  з  п.  24 постанови Пленуму Верховного 
Суду України від 26 квітня 2002 р. N 5 ( v0005700-02 ) "Про судову
практику   у   справах   про   хабарництво"   предмет  хабара  має
передаватися в доход держави на підставі п.  4 ч.  1  ст.  81  КПК
( 1001-05 ).

     Звернення до виконання судових  рішень  у  частині  вирішення 
долі  речових доказів у місцевих та апеляційних судах відбувається
з дотриманням вимог Інструкції  N  34/15  (  v4_15400-90  )  (щодо
речових  доказів),  Інструкції з діловодства N 68 ( z0860-06 ),  а
також Інструкції з діловодства  в  апеляційному  загальному  суді,
затвердженої наказом   Державної   судової  адміністрації  України
від 6 січня 2006 р.  N 1 ( z0075-06 ).  Якщо за  змістом  судового
рішення необхідно знищити речові докази,  які зберігаються в суді,
вони знищуються після набрання судовим рішенням законної сили.

     Знищення речових  доказів  провадиться  комісією  в складі не 
менше трьох осіб:  судді - головуючого у справі, керівника апарату
суду,  секретаря суду чи іншого працівника апарату суду.  Знищення
оформляється актом,  в якому зазначаються  номер  справи  та  дата
судового  рішення,  а також дата,  місце і спосіб знищення речових
доказів, прізвища та посади членів комісії. Акт підписується всіма
членами   комісії,   затверджується   головою   суду,  чий  підпис
скріплюється гербовою печаткою суду,  та долучається до матеріалів
справи.  У  журналі  обліку  речових  доказів  робиться  запис про
виконання судового рішення в частині знищення речових  доказів.  В
окремих  випадках,  коли  це  зумовлено  особливими  властивостями
речових  доказів,  вони   передаються   іншим   органам   (органам
внутрішніх   справ,  охорони  здоров'я,  представникам  військових
частин тощо).

     Якщо речові докази перебувають за межами суду, копія судового 
рішення або витяг з нього (із вказівкою про необхідність  знищення
речових   доказів)   надсилається   за  місцезнаходженням  речових
доказів.  До суду потім повинен надійти належним чином  оформлений
акт  про знищення речових доказів,  який долучається до матеріалів
справи,  а в журналі обліку речових доказів  робиться  відповідний
запис.

     У разі  коли  речові  докази  за  рішенням   суду   необхідно 
повернути  власнику  і вони знаходяться в суді,  то суд повідомляє
про це їх власника. У разі особистої явки власника речового доказу
обов'язково  встановлюється  його  особа  (на підставі паспорта чи
іншого  документа,  який  містить  фотографію).  У  розписці   про
отримання  речових  доказів чітко зазначається,  на підставі якого
документа встановлено особу,  а також указуються орган,  що  видав
документ,  місце  та дата його видачі.  Якщо речові докази отримує
представник юридичної чи фізичної особи,  то крім  зазначених  дій
вимагається пред'явлення відповідної довіреності,  яка долучається
до матеріалів справи разом із  розпискою  про  отримання  доказів.
Речові докази, інші предмети, які необхідно повернути їх власнику,
зберігаються в суді до  набрання  вироком  законної  сили  або  до
закінчення  строку  оскарження  постанови  чи  ухвали про закриття
справи.  Якщо  протягом  шестимісячного  строку   клопотання   про
повернення  речових доказів не надходило,  працівник апарату суду,
який відповідає за збереження речових доказів,  доповідає  про  це
судді  -  головуючому під час розгляду справи чи голові суду,  які
відповідно до статей 409,  411 КПК  України  (  1003-05  )  можуть
розглянути  це питання в порядку виконання судового рішення.  Якщо
за  судовим  рішенням  необхідно  повернути  речові   докази,   що
перебувають на зберіганні поза межами суду, копія судового рішення
разом   із   супровідним   листом   надсилаються   для   виконання
відповідному органу,  установі,  підприємству тощо, де перебувають
на зберіганні речові  докази.  Про  зазначену  дію  повідомляється
власник.  У разі прийняття судом рішення щодо конфіскації речового
доказу виконавчий  лист,  копія  вироку  та  копія  документа,  що
засвідчує   місце  зберігання  речового  доказу,  передаються  для
виконання відповідному органу.

     При зверненні  судових  рішень  до  виконання виявлено факти, 
коли суди несвоєчасно звертали їх до виконання.

     Основна проблема,  яка  виникає при виконанні судових рішень, 
полягає в тому,  що акти про знищення речових  доказів  не  завжди
своєчасно  надходять  до  суду,  що  стає  перешкодою для передачі
справи до архіву суду.  В деяких  випадках  до  суду  направлялися
листи про вирішення питання щодо речових доказів,  у той час, коли
відповідно до п.  17.18 Інструкції з діловодства N 68 ( z0860-06 )
до   матеріалів  справи  долучаються  акти  про  знищення  речових
доказів, які повинні обов'язково затверджуватися керівником органу
(установи,   підприємства),  що  провадив  знищення,  з  відбитком
гербової печатки органу (установи, підприємства).

     Наприклад, вироком      Балаклавського     районного     суду 
м. Севастополя від  12  квітня  2007  р.  Т.  засуджено  за  ч.  1
ст. 309  КК  (  2341-14  ).  Речовим доказом у справі був пакет із
наркотичним засобом,  який згідно  з  вироком  підлягав  знищенню.
Вирок  вступив  у  законну  силу  28  квітня 2007 р.,  а в частині
вирішення питання щодо речових доказів був звернений до  виконання
8  травня 2007 р.  Крім невчасного звернення до виконання вироку в
цій частині,  порушення  встановлено  з  боку  Балаклавського   РВ
УМВС України у м.  Севастополі.  Так, упродовж місяця повідомлення
про виконання  вироку  в  суд  не  надходило.  У  зв'язку  з   цим
16 червня   2007   р.   в   Балаклавський   РВ   УМВС   України  у
м. Севастополі,  який в цій частині виконував  вирок,  суд  зробив
запит про причини тривалого невиконання вироку.

     Такі запити   та   нагадування   судам   доводиться    робити 
неодноразово.  Крім  того,  акти  про  знищення не завжди завірені
печатками, іноді не зазначається спосіб знищення речових доказів.

     Щоб не допустити можливості неприйняття рішення стосовно долі 
речових  доказів  у  справах,  суди  періодично  проводять  звірки
відомостей  з органами досудового слідства,  ФІНО ДМУ УМВС України
тощо.

     Характерні недоліки для виконання вироків у частині вирішення 
долі речових доказів,  грошей,  цінностей та інших речей,  нажитих
злочинним    шляхом,   вбачаються   з   кримінальної   справи   за
обвинуваченням Т.  за ч.  1 ст.  213 КК ( 2341-14 ), яку засуджено
вироком Лисичанського    міського    суду    Луганської    області
від 19 березня 2007  р.  Вироком  у  справі  звернуто  на  користь
держави металобрухт  у  кількості  100 кг.  У ВДВС м.  Лисичанська
4 квітня 2007 р.  направлено для виконання виконавчий лист, але на
момент вивчення справи відомостей про його виконання не було.

                              * * * 

     Проведене узагальнення   практики   вирішення   місцевими  та 
апеляційними судами питання щодо речових доказів, передачі у дохід
держави  грошей,  валюти,  цінностей,  іншого  нажитого  злочинним
шляхом майна або такого, що було об'єктом злочинних дій, але через
невстановлення  законного володільця також має перейти у власність
держави,  свідчить про те,  що органи досудового слідства та  суди
продовжують  допускати  порушення  вимог  чинного  законодавства в
частині збирання речових доказів, їх реалізації, а також вирішення
питання щодо речових доказів.
Органи досудового  слідства  при  обліку,  передачі   речових 
доказів  у  суди  в  їх  переліку  не завжди зазначають характерні
особливості об'єктів злочину (у тому числі розмір,  колір, модель,
серію  тощо),  не  завжди  долучають  до  матеріалів справи речові
докази,  які мають істотне значення для вирішення справи,  а також
іноді  не  направляють речові докази й інші предмети зі справою до
суду.

     Суди при   вирішенні   питання  щодо  речових  доказів  іноді 
допускають недбалість та  вдаються  до  спрощення,  що  найчастіше
призводить до прийняття додаткових постанов і тяганини у вирішенні
цих питань на стадії виконання вироків суду.

     Основною проблемою,  що виникає при зверненні судових  рішень 
до виконання, є те, що акти про знищення речових доказів не завжди
своєчасно надходять до  суду,  що  стає  перешкодою  для  передачі
справи до архіву суду, оскільки єдиним засобом впливу на осіб, від
яких залежать оперативність та якість виконання судових рішень,  є
письмові нагадування.

     Складним питанням,  що  стосується виконання судових рішень у 
частині речових доказів,  які  знаходяться  поза  межами  суду,  є
несвоєчасність  їх  виконання  відповідними органами,  установами,
підприємствами,  де зберігаються речові докази,  у зв'язку  з  чим
справи  тривалий  час  перебувають  на  контролі відповідальних за
виконання судових рішень працівників апарату суду.

     Вважаємо, що назріла необхідність  прийняти  нову  Інструкцію 
про  порядок  вилучення,  обліку,  зберігання  і  передачу речових
доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами
попереднього   слідства,   дізнання   і  судами,  в  якій  окремим
параграфом  визначити  порядок  вилучення,  обліку,  зберігання  і
передачі культурних та історичних цінностей тощо.

 

Увага! Зміни до КПК відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

опубліковано 30 лип. 2010 р., 04:16 Ирина Иванова

У  Кримінально-процесуальному кодексі України ( 1001-05, 
1002-05, 1003-05 ):

     1) доповнити статтею 162 такого змісту: 

     "Стаття 162. Автоматизована система документообігу суду 

     У суді функціонує автоматизована система документообігу суду, 
що забезпечує:

     1) об'єктивний  та неупереджений розподіл справ між суддями з 
додержанням принципів черговості та однакової кількості справ  для
кожного судді;

     2) надання  фізичним  та юридичним особам інформації про стан 
розгляду справ, учасниками процесу яких вони є;

     3) централізоване зберігання текстів вироків, постанов, ухвал 
та інших процесуальних документів;

     4) підготовку статистичних даних; 

     5) реєстрацію  вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її 
руху;

     6) видачу вироків,  ухвал, постанов суду та виконавчих листів 
на підставі наявних у системі даних;

     7) передачу справ до електронного архіву. 

     Кримінальні справи,   скарги,  подання  та  інші  передбачені 
законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути
предметом  судового розгляду,  в порядку їх надходження підлягають
обов'язковій реєстрації в автоматизованій  системі  документообігу
суду,  яка  здійснюється  працівниками апарату відповідного суду в
день їх надходження.  До  автоматизованої  системи  документообігу
суду   в   обов'язковому   порядку   вносяться:  дата  надходження
кримінальної справи,  скарги,  подання або  іншого  процесуального
документа,  прізвище особи,  стосовно якої подані документи, та їх
суть,  прізвище (найменування) особи (органу),  від якого надійшли
документи,   прізвище   працівника  апарату  суду,  який  здійснив
реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю,
який  розглядав справу,  та інші дані,  передбачені Положенням про
автоматизовану  систему  документообігу  суду,  що  затверджується
Радою   суддів   України   за   погодженням  з  Державною  судовою
адміністрацією України.
 
 
 
Визначення судді або колегії суддів для  розгляду  конкретної 
справи  здійснюється  автоматизованою системою документообігу суду
під  час  реєстрації  відповідної  кримінальної  справи,   скарги,
подання   чи   іншого   процесуального   документа   за  принципом
вірогідності,  який ураховує кількість справ,  що  знаходиться  на
розгляді  у  суддів,  заборону  брати  участь у перевірці вироків,
ухвал та постанов для судді,  який брав участь в ухваленні вироку,
ухвали  та  постанови,  про  перевірку  яких  порушується питання,
перебування суддів у відпустці,  на лікарняному,  у відрядженні та
закінчення   терміну   їх  повноважень. 
Справи  розподіляються  з
урахуванням  спеціалізації  суддів.  Після  визначення  судді  або
колегії  суддів  для розгляду конкретної справи,  внесення змін до
реєстраційних даних щодо цієї справи,  а також видалення цих даних
з  автоматизованої  системи  документообігу  суду не допускається,
крім випадків, установлених законом.

     Доступ до   автоматизованої   системи   документообігу   суду 
надається суддям та працівникам апарату відповідного суду згідно з
їх функціональними обов'язками.

     Несанкціоноване втручання в  роботу  автоматизованої  системи 
документообігу  суду  має наслідком відповідальність,  установлену
законом.

     Порядок функціонування автоматизованої системи документообігу 
суду,  в  тому  числі  видачі  вироків,  ухвал,  постанов  суду та
виконавчих  листів,  передачі  справ   до   електронного   архіву,
зберігання   текстів   вироків,  ухвал,  постанов  суду  та  інших
процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним
особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про
автоматизовану систему документообігу суду";

     2) у статті 17 ( 1001-05 ): 

     у другому  реченні  частини  четвертої  слова    виключному 
порядку" замінити словами "за нововиявленими обставинами";

     доповнити частинами п'ятою та шостою такого змісту: 

     "Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи 
визначається у порядку,  встановленому частиною третьою статті 162
цього Кодексу.

     Розгляд справ   у   Верховному   Суді   України  здійснюється 
колегіально за участю всіх суддів Верховного Суду України";

     3) статтю 24 ( 1001-05 ) виключити; 

     4) у статті 32 ( 1001-05 ): 

     пункти 1 і 2 викласти в такій редакції: 

     "1) "Суд" - Верховний Суд України,  Вищий спеціалізований суд 
України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційний суд
Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і
Севастополя,  районні,  районні  у містах,  міські та міськрайонні
суди, суддя, який одноособово розглядає справу;

     2) "Суд першої  інстанції"  -  районний,  районний  у  місті, 
міський  та  міськрайонний  суд,  що  має  право  винести  вирок у
справі";

     у пункті 4 слова "і поданнями" виключити; 

     пункт 5 викласти в такій редакції: 

     "5) "Суддя" - голова,  заступник голови  і  суддя  відповідно 
Верховного  Суду  України,  Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду  цивільних  і  кримінальних  справ,   Апеляційного   суду
Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва
і  Севастополя,  районного,  районного  у   місті,   міського   та
міськрайонного судів, народний засідатель";

     у пункті 15 слово "подання" замінити словом "скарга"; 

     пункт 19 викласти в такій редакції: 

     "19) "Касаційна  скарга" - скарга прокурора,  скарга учасника 
процесу про скасування або зміну судового  рішення  в  касаційному
порядку";

     5) статтю 33 ( 1001-05 ) викласти в такій редакції: 

     "Стаття 33. Суд першої інстанції 

     Усі кримінальні  справи розглядаються районними,  районними у 
містах, міськими та міськрайонними судами
";

     6) статті 34 та 36 ( 1001-05 ) виключити; 

     7) частини третю та четверту статті 38 ( 1001-05 ) викласти в 
такій редакції:

     "Питання про передачу справи з одного районного,  районного у 
місті,  міського, міськрайонного суду до іншого в межах Автономної
Республіки   Крим,  однієї  області,  міст  Києва  і  Севастополя,
вирішується головою Апеляційного суду Автономної Республіки  Крим,
головами  відповідних  апеляційних  судів  областей,  міст Києва і
Севастополя.

     Питання про передачу справи до суду іншої області вирішується 
Головою  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ чи його заступником";

     8) частини другу та третю статті 40 ( 1001-05 ) виключити; 

     9) у  частині  третій   статті   41  ( 1001-05 )  слова  "або 
військовому суду" виключити;

     10) частину  першу  статті 54 ( 1001-05 ) доповнити пунктом 5 
такого змісту:

     "5) у разі порушення порядку визначення  судді  для  розгляду 
справи, встановленого частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     11) частину  четверту  статті 55 ( 1001-05 ) викласти в такій 
редакції:

     "Суддя, який брав участь у розгляді  справи,  не  може  брати 
участі  в  перегляді  цієї справи за нововиявленими обставинами та
перегляді справи Верховним Судом України";

     12) текст статті 57 ( 1001-05 ) викласти в такій редакції: 

     "У разі заявлення відводу судді або народному засідателю  суд 
повинен  вислухати  особу,  якій заявлено відвід,  якщо вона бажає
дати пояснення, а також думку учасників судового розгляду.

     Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, 
що  розглядає  справу.  Заява про відвід кільком суддям або всьому
складу суду вирішується простою більшістю голосів.

     У разі задоволення заяви про  відвід  судді,  який  розглядає 
справу одноособово,  справа розглядається в тому самому суді іншим
суддею,  який  визначається  у  порядку,  встановленому   частиною
третьою статті 162 цього Кодексу.

     У разі  задоволення  заяви  про  відвід  комусь із суддів або 
всьому складу суду,  якщо справа  розглядається  колегією  суддів,
справа  розглядається  в  тому  самому  суді  тим самим кількісним
складом колегії суддів без  участі  відведеного  судді  або  іншим
складом   суддів,   який  визначається  у  порядку,  встановленому
частиною третьою статті 162 цього Кодексу.

     Якщо після  задоволення  відводів   (самовідводів)   або   за 
наявності підстав, зазначених у статті 55 цього Кодексу, неможливо
утворити новий склад суду для розгляду справи, суд вирішує питання
про  передачу  справи до іншого суду в порядку,  встановленому цим
Кодексом.

     У разі  відводу  народного  засідателя  останній  заміняється 
іншим народним засідателем";

     13) статтю  147  ( 1002-05 )  після частини третьої доповнити 
новою частиною такого змісту:

     "Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його 
до     кримінальної     відповідальності     здійснюється    Вищою
кваліфікаційною комісією суддів України  на  підставі  мотивованої
постанови Генерального прокурора України".

     У зв'язку з цим частину четверту вважати частиною п'ятою; 

     14) у  пункті  3  частини другої статті 156 ( 1002-05 ) слова 
"Верховного    Суду    України"    замінити    словами     "Вищого
спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ";

     15) абзац  перший  частини  п'ятої  статті  165-2 ( 1002-05 ) 
після  слова  "суддя"  доповнити  словами  "який  визначається   в
порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     16) у статті 165-3 ( 1002-05 ): 

     частину третю  після  слова  "суддя"  доповнити словами "який 
визначається у порядку,  встановленому частиною третьою статті 162
цього Кодексу";

     останнє речення  частини четвертої викласти в такій редакції: 
"Постанови судді апеляційного і  Вищого  спеціалізованого  суду  з
розгляду  цивільних і кримінальних справ оскарженню не підлягають,
на них не може бути подано скаргу прокурора";

     17) третє речення частини п'ятої статті 177 ( 1002-05 ) після 
слова  "Суддя"  доповнити  словами  "який  визначається у порядку,
встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     18) в  останньому  реченні  частини  четвертої   статті   187 
( 1002-05 ) слова "на неї не може бути внесено подання прокурором"
виключити;

     19) частину третю статті 232 ( 1002-05 ) виключити; 

     20) частину першу статті 236-2, частину першу статті 236-6 та 
частину  першу  статті  236-8  (  1002-05  )  після слова "суддею"
доповнити словами  "який  визначається  в  порядку,  встановленому
частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     21) перше речення частини першої статті 240 ( 1003-05 ) після 
слова "суддею" доповнити словами  "який  визначається  у  порядку,
встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     22) у  частині третій статті 245 ( 1003-05 ) слова "на неї не 
може бути внесено подання прокурором" виключити;

     23) у частині п'ятій  статті 246 ( 1003-05 )  слова    якщо 
справа  розглядається  по  першій  інстанції  апеляційним  судом -
касаційні подання чи скарги до касаційного суду" виключити;

     24) у частині третій  статті 248 ( 1003-05 )  слова    якщо 
справа  розглядається  по  першій  інстанції  апеляційним  судом -
касаційні подання чи скарги до касаційного суду" виключити;

     25) у частині четвертій статті 249 ( 1003-05 ) слова "на  неї 
не може бути внесено подання прокурором" виключити;

     26) частину  другу  статті 249-1 ( 1003-05 ) викласти в такій 
редакції:

     "На постанову  про  повернення  справи  прокурору  може  бути 
подана апеляційна скарга прокурором";

     27) перше  речення  частини  першої  статті  258  ( 1003-05 ) 
доповнити словами  "який  може  бути  змінений  лише  у  випадках,
передбачених  законом,  та  з  дотриманням порядку,  встановленого
частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     28) частину другу  статті 271 ( 1003-05 )  викласти  в  такій 
редакції:

     "Учасники судового розгляду,  а також інші особи,  присутні в 
залі  судового  засідання,  зобов'язані  беззаперечно   виконувати
розпорядження  головуючого,  додержуватися  в  судовому  засіданні
встановленого  порядку  та  утримуватися  від  будь-яких  дій,  що
свідчать  про явну зневагу до суду або встановлених в суді правил.
За неповагу до суду винні особи притягаються до  відповідальності,
встановленої   законом.   Питання   про   притягнення   особи   до
відповідальності за  прояв  неповаги  до  суду  вирішується  судом
негайно  після  вчинення  порушення,  у  зв'язку  з чим у судовому
засіданні із розгляду кримінальної справи оголошується перерва";

     29) у частині четвертій статті 276 ( 1003-05 ) слова "а  якщо 
справа  розглядається  по  першій  інстанції  апеляційним  судом -
касаційні подання чи скаргу до касаційного суду" виключити;

     30) у першому реченні  частини  другої статті 277 ( 1003-05 ) 
слова  "будуть  порушені правила про підсудність чи обов'язковість
проведення досудового слідства" замінити  словами  "буде  порушено
правило обов'язковості проведення досудового слідства";

     31) у     частині    четвертій    статті    281   ( 1003-05 ) 
словосполучення "а якщо справа розглядається по  першій  інстанції
апеляційним  судом  -  касаційні  подання чи скарги до касаційного
суду" виключити;

     32) у частині четвертій статті 282 ( 1003-05 ) слова "а  якщо 
справа  розглядається  по  першій  інстанції  апеляційним  судом -
касаційні подання чи скаргу до касаційного суду" виключити;

     33) текст статті 356 ( 1003-05 ) викласти в такій редакції: 

     "Апеляції на судові  рішення  районних,  районних  у  містах, 
міських  та  міськрайонних  судів  розглядаються Апеляційним судом
Автономної Республіки Крим,  апеляційними  судами  областей,  міст
Києва і Севастополя.

     Колегія суддів  для розгляду конкретної справи визначається у 
порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     34) частину першу  статті 383 ( 1003-05 )  викласти  в  такій 
редакції:

     "У касаційному   порядку  можуть  бути  перевірені  вироки  і 
постанови  апеляційного  суду,  постановлені  ним  в  апеляційному
порядку";

     35) у статті 384 ( 1003-05 ): 

     у назві слова "або внесення касаційного подання" виключити; 

     у частинах  третій  та  четвертій  слова  "Касаційне подання" 
замінити словами "Касаційну скаргу";

     у частині п'ятій слова "касаційне подання"  та  "чи  подання" 
виключити;

     36) текст статті 385 ( 1003-05 ) викласти в такій редакції: 

     "Касаційні скарги на судові рішення, постановлені Апеляційним 
судом Автономної Республіки Крим,  апеляційними  судами  областей,
міст  Києва  і  Севастополя,  вироки районних,  районних у містах,
міських  та  міськрайонних  судів  розглядаються  колегією  суддів
Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

     Колегія суддів для розгляду конкретної справи визначається  у 
порядку, встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу";

     37) у статті 386 ( 1003-05 ): 

     у назві слова "і внесення касаційного подання" виключити; 

     у частинах першій та другій слова "і подання" виключити; 

     у частині другій слово "шести" замінити словом "трьох"; 

     у частині четвертій слова "чи подання" виключити; 

     38) у статті 387 ( 1003-05 ): 

     у назві слова "і внесення касаційного подання" виключити; 

     у частині першій слова "і подання" та "подання" виключити; 

     у частині  другій  слова  "і подання повинні" замінити словом 
"повинен";

     39) у статті 388 ( 1003-05 ): 

     у частині першій слова "і поданнями" виключити; 

     частину другу викласти в такій редакції: 

     "Касаційні скарги на  судові  рішення,  зазначені  в  частині 
другій  статті  383  цього Кодексу,  передаються судді касаційного
суду,  що визначається у порядку,  встановленому частиною  третьою
статті  162  цього  Кодексу,  який  протягом  15  діб  з  часу  їх
надходження вирішує питання про витребовування справи.  Справа  не
витребовується,  якщо  скарга  відповідно  до  вимог  статті  350,
частини другої статті 383,  статті 384, частини другої статті 386,
частини  першої  статті  398  цього Кодексу не може бути предметом
розгляду суду касаційної інстанції.  Про  прийняте  рішення  суддя
виносить мотивовану постанову, копія якої надсилається прокуророві
чи особі,  яка подала скаргу.  Постанова оскарженню  не  підлягає.
Відмова  у  витребовуванні  справи  не  перешкоджає витребовуванню
справи  при  повторному  надходженні  скарги  за  умови   усунення
зазначених у постанові суду недоліків і якщо вона надійшла в межах
строку,  визначеного статтею 386 цього  Кодексу,  або  не  пізніше
одного  місяця  з  дня  одержання  копії  постанови  про відмову у
витребовуванні справи";

     у частині третій слова "подання чи" виключити; 

     40) у статті 389 ( 1003-05 ): 

     у назві,  частинах  першій  і  другій  слова   "чи   подання" 
виключити;

     у частині третій слово "поданням" виключити; 

     частину четверту викласти в такій редакції: 

     "Касаційну скаргу  на  судові  рішення,  зазначені  у частині 
другій статті 383  цього  Кодексу,  протягом  тридцяти  діб  після
надходження  справи  призначає до розгляду суддя касаційного суду,
який виніс постанову про витребовування  справи.  Про  призначення
справи  до розгляду суддя повідомляє прокуророві,  а також особам,
зазначеним у статті 384  цього  Кодексу,  роз'яснює  їм,  що  вони
вправі подати заперечення на скаргу або ж подати власні скарги про
перегляд справи у касаційному порядку";

     41) у статті 390 ( 1003-05 ): 

     у назві слова "і подання" виключити; 

     слова "прокурор, який вніс подання" та "подання" виключити; 

     слова "щодо подання прокурора в межах його позицій"  замінити 
словами "щодо скарги прокурора в межах його позицій";

     слова "відкликати їх" замінити словами "відкликати її"; 

     42) у  частині першій статті 392 ( 1003-05 ) слова "Касаційне 
подання" та "подання чи"  виключити,  а  слово  "ухвали"  замінити
словом "постанови";

     43) у  частині  першій  статті  393  ( 1003-05 )  слова  "або 
поданні" виключити;

     44) у статті 394 ( 1003-05 ): 

     у частині першій слова "і поданнями" та "зазначені у  частині 
першій статті 383 цього Кодексу" виключити;

     частину другу виключити; 

     частину третю викласти в такій редакції: 

     "Справа розглядається  касаційним судом у складі трьох суддів 
за участю прокурора з додержанням порядку, передбаченого частинами
першою, другою і третьою статті 362 цього Кодексу. До складу суду,
що розглядає судові рішення, зазначені у частині другій статті 383
цього   Кодексу,   входить   суддя,   який   приймав  рішення  про
витребовування справи та призначення її до розгляду";

     45) у  частині   другій  статті  395  ( 1003-05 )  слова  "чи 
подання" та "або щодо яких не внесено подання" виключити;

     46) у статті 396 ( 1003-05 ): 

     у пункті 1 частини першої слова "чи подання" виключити; 

     у частині другій слова "чи подання" виключити; 

     47) у статті 397 ( 1003-05 ): 

     у частині  другій  слова  "вніс  подання  прокурор  або подав 
скаргу" замінити словами "подав скаргу прокурор або";

     у частині третій слова "поданням прокурора, скаргою" замінити 
словами "скаргою прокурора або";

     48) частину другу статті 398 ( 1003-05 ) виключити; 

     49) у  частині  другій  статті  400  ( 1003-05 )   слова  "за 
поданням прокурора або за скаргою" замінити  словами  "за  скаргою
прокурора або";

     50) у  назві глави 32 ( 1003-05 ) слова "в порядку виключного 
провадження" замінити словами "за нововиявленими обставинами";

     51) статтю 400-4 ( 1003-05 ) виключити; 

     52) у статті 400-5 ( 1003-05 ): 

     назву викласти в такій редакції: 

     "Стаття 400-5. Підстави для перегляду судових рішень 
                    за нововиявленими обставинами";

     доповнити новою частиною першою такого змісту: 

     "Судові рішення,   що  набрали  законної  сили,  можуть  бути 
переглянуті за нововиявленими обставинами".

     У зв'язку з цим частини першу  та  другу  вважати  відповідно 
частинами другою та третьою;

     53) у статті 400-6 ( 1003-05 ): 

     у назві  слова    порядку  виключного провадження" замінити 
словами "за нововиявленими обставинами";

     частину шосту виключити; 

     54) статтю 400-7 ( 1003-05 ) викласти в такій редакції: 

     "Стаття 400-7. Особи, які мають право порушити питання 
                    про перегляд судового рішення
                    за нововиявленими обставинами

     Заяву про  перегляд  судового   рішення   за   нововиявленими 
обставинами  мають  право подавати Генеральний прокурор України та
його заступники,  прокурор Автономної  Республіки  Крим,  прокурор
області,  прокурор  міст Києва і Севастополя,  військовий прокурор
(на правах прокурора області)";

     55) у частинах четвертій  та  п'ятій статті 400-8 ( 1003-05 ) 
слова  "принесення  подання"  замінити  словами "подання заяви про
перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами";

     56) статтю 400-9 ( 1003-05 ) викласти в такій редакції: 

     "Стаття 400-9. Порушення питання про перегляд судового 
                    рішення за нововиявленими обставинами

     Клопотання про  перегляд  судових  рішень  за  нововиявленими 
обставинами вправі подавати прокуророві учасники процесу,  а також
інші особи, якщо таке право надано їм законом";

     57) у статті 400-10 ( 1003-05 ): 

     у назві  слова    порядку  виключного провадження" замінити 
словами "за нововиявленими обставинами";

     у частині першій слово "Подання" замінити словом "Заява"; 

     частину третю виключити; 

     58) розділ четвертий ( 1003-05 ) доповнити главою 32-1 такого 
змісту:

                        "Г л а в а  32-1. 

         ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ 

     Стаття 400-11. Перегляд судових рішень 
                    Верховним Судом України

     Верховний Суд   України   переглядає   судові    рішення    у 
кримінальних справах виключно з підстав і в порядку,  встановлених
цим Кодексом.

     Стаття 400-12. Підстави для перегляду судових рішень 
                    Верховним Судом України

     Підставами для   перегляду  судових  рішень  Верховним  Судом 
України, що набрали законної сили, є:

     1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і 
тих  самих  норм  кримінального  закону  щодо  подібних  суспільно
небезпечних діянь (крім питань призначення  покарання,  звільнення
від  покарання  та від кримінальної відповідальності),  що потягло
ухвалення різних за змістом судових рішень;

     2) встановлення  міжнародною  судовою  установою,  юрисдикція 
якої визнана Україною,  порушення Україною міжнародних зобов'язань
при вирішенні справи судом.

     Перегляд судових рішень на підставі,  передбаченій пунктом  2 
частини  першої  цієї статті,  з метою застосувати закон про більш
тяжкий злочин,  збільшити обсяг обвинувачення чи з  інших  підстав
погіршити становище засудженого,  а також виправдувального вироку,
ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

     Стаття 400-13. Право на звернення про перегляд судових рішень 
                    Верховним Судом України

     Особи, коло яких визначено у статті 384 цього Кодексу, вправі 
подати  заяву  про  перегляд   судового   рішення   на   підставі,
передбаченій пунктом 1 частини першої статті 400-12 цього Кодексу,
після його перегляду в касаційному порядку.

     Заяву про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій 
пунктом 2  частини  першої  статті  400-12  цього Кодексу,  вправі
подати особа,  на користь якої  постановлено  рішення  міжнародною
судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

     Заява про перегляд судового рішення Верховного Суду України у 
кримінальних справах може бути подана  на  підставі,  передбаченій
пунктом 2 частини першої статті 400-12 цього Кодексу.

     Не може  бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної 
інстанції,  які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення
проти  таких  ухвал  можуть  бути  включені  до заяви про перегляд
судового   рішення,   ухваленого   за    наслідками    касаційного
провадження.

     Стаття 400-14. Строк подання заяви 
                    про перегляд судових рішень

     Заява про перегляд судового рішення на підставі, передбаченій 
пунктом  1  частини першої статті 400-12 цього Кодексу,  подається
протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення,  відносно
якого  заявлено  клопотання  про  перегляд,  або  з  дня ухвалення
судового рішення,  на яке здійснюється посилання на  підтвердження
підстави,  передбаченої  пунктом  1  частини  першої статті 400-12
цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше.

     Заява про перегляд судового рішення з  підстав,  передбачених 
пунктом 2  частини  першої статті 400-12 цього Кодексу,  може бути
подана протягом одного місяця від дня, коли особі, на користь якої
постановлено  рішення  міжнародною  судовою установою,  юрисдикція
якої визнана Україною,  стало  відомо  про  набуття  цим  рішенням
статусу остаточного.

     Перегляд виправдувального  вироку,  ухвали  чи  постанови про 
закриття справи,  інших судових рішень з метою погіршити становище
засудженого,  на  підставі,  передбаченій пунктом 1 частини першої
статті 400-12   цього   Кодексу,   допускається   лише    протягом
установлених  законом строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності,  але не пізніше одного року з дня  постановлення
такого судового рішення.

     Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для 
перегляду справи в інтересах його реабілітації.

     Стаття 400-15. Вимоги до заяви про перегляд судових рішень 

     Заява про перегляд судового рішення Верховним  Судом  України 
подається у письмовій формі.

     У заяві про перегляд судового рішення зазначаються: 

     1) найменування суду, до якого подається заява; 

     2) особа,  яка подає заяву,  а також її поштова адреса, номер 
засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

     3) конкретні різні за змістом  судові  рішення,  в  яких  має 
місце  неоднакове  застосування судом касаційної інстанції одних і
тих  самих  норм  кримінального  закону  щодо  подібних  суспільно
небезпечних  діянь,  якщо  заява подана на підставі,  передбаченій
пунктом 1 частини першої статті 400-12 цього Кодексу;

     4) обґрунтування  необхідності  перегляду  судових  рішень  у 
зв'язку   з   ухваленням  рішення  міжнародної  судової  установи,
юрисдикція якої визнана Україною,  якщо заява подана на  підставі,
передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 цього Кодексу;

     5) вимоги особи, яка подає заяву; 

     6) у разі необхідності - клопотання; 

     7) перелік матеріалів, які додаються. 

     Заява підписується особою,  яка її подає.  До заяви додається 
оформлений належним чином документ,  що  підтверджує  повноваження
особи, яка її подає, відповідно до вимог цього Кодексу.

     Стаття 400-16. Порядок подання заяви про перегляд 
                    судових рішень

     Заява про перегляд судових  рішень  подається  до  Верховного 
Суду  України  через  Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних і кримінальних справ. До заяви додаються:

     1) копії заяви відповідно до кількості учасників процесу  (за 
винятком випадку,  коли заява подається особою, яка тримається під
вартою);

     2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву; 

     3) копії різних за змістом судових рішень,  в яких має  місце 
неоднакове  застосування  судом  касаційної  інстанції одних і тих
самих  норм   кримінального   закону   щодо   подібних   суспільно
небезпечних   діянь,   якщо  заява  про  перегляд  судових  рішень
подається на  підставі,  передбаченій  пунктом  1  частини  першої
статті 400-12 цього Кодексу;

     4) копія  рішення  міжнародної  судової установи,  юрисдикція 
якої визнана Україною,  якщо заява  про  перегляд  судових  рішень
подається  на  підставі,  передбаченій  пунктом  2  частини першої
статті 400-12 цього Кодексу.

     Стаття 400-17. Перевірка відповідності заяви вимогам 
                    цього Кодексу Вищим спеціалізованим
                    судом України з розгляду цивільних
                    і кримінальних справ

     Заява про  перегляд судового рішення,  яка надійшла до Вищого 
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і  кримінальних
справ, реєструється в день її надходження та не пізніше наступного
дня   передається   судді-доповідачу,   визначеному   в   порядку,
встановленому частиною третьою статті 162 цього Кодексу.

     Суддя-доповідач протягом   трьох   днів   здійснює  перевірку 
відповідності заяви вимогам  цього  Кодексу.  У  разі  якщо  заяву
подано без  додержання вимог статей 400-15 і 400-16 цього Кодексу,
заявник письмово  повідомляється  про  недоліки  заяви  та  строк,
протягом якого він зобов'язаний їх усунути.

     Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона 
вважається  поданою  у  день  первинного  її  подання  до   Вищого
спеціалізованого  суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ.

     Заява повертається заявнику у разі, якщо: 

     1) заявник  не  усунув  її  недоліки  протягом  установленого 
строку;

     2) заяву  подано  особою,  яка  не наділена правом на подання 
такої заяви;

     3) заяву подано від  імені  особи,  яка  не  має  відповідних 
повноважень;

     4) є  ухвала  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
цивільних і кримінальних справ про відмову  у  допуску  справи  до
провадження  за  наслідками  її  розгляду,  прийнята з аналогічних
підстав.

     Повернення заяви з підстав,  зазначених у  частині  четвертій 
цієї статті,  не перешкоджає повторному зверненню у разі належного
оформлення заяви або з інших підстав,  ніж ті,  які були предметом
розгляду.

     Стаття 400-18. Допуск Вищим спеціалізованим судом України 
                    з розгляду цивільних і кримінальних справ
                    справи до провадження

     Вирішення питання    про   допуск   справи   до   провадження 
здійснюється   колегією   у    складі    п'яти    суддів    Вищого
спеціалізованого  суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ,  яка формується без участі суддів, що прийняли рішення, яке
оскаржується, у порядку, встановленому частиною третьою статті 162
цього Кодексу.

     Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску 
Вищий   спеціалізований   суд   України  з  розгляду  цивільних  і
кримінальних справ протягом п'ятнадцяти  днів  з  дня  надходження
заяви   постановляє  ухвалу.  Ухвала  постановляється  в  нарадчій
кімнаті з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього
Кодексу,  без виклику осіб, які беруть участь у справі. Ухвала про
допуск справи до провадження або про відмову в такому допуску  має
бути мотивованою.

     Ухвала про  допуск  справи до провадження разом із заявою про 
перегляд  судового  рішення  та  доданими   до   неї   документами
надсилається  до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня
її постановлення.  Копія ухвали  про  допуск  справи  надсилається
разом  із  копією  заяви  особам,  визначеним  у  статті 384 цього
Кодексу, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву.

     Стаття 400-19. Підготовка справи до розгляду 
                    у Верховному Суді України

     Ухвала про  допуск  справи до провадження разом із заявою про 
перегляд  судового  рішення  та  доданими   до   неї   документами
реєструється  у  день  її надходження та не пізніше наступного дня
передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою
документообігу   суду.   Суддя-доповідач   протягом   трьох   днів
постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та  надсилає
її копії особам, які беруть участь у справі.

     Суддя-доповідач протягом  п'ятнадцяти  днів  з  дня відкриття 
провадження здійснює підготовку справи до розгляду Верховним Судом
України:

     1) виносить  ухвалу  про  витребування  матеріалів  справи та 
направляє її до відповідного суду;

     2) визначає  порядок  розгляду  справи     відкритому   або 
закритому   судовому   засіданні   у  випадках,  установлених  цим
Кодексом);

     3) доручає відповідним фахівцям науково-консультативної  ради 
при  Верховному  Суді  України  підготувати науковий висновок щодо
норми  кримінального  закону,  яка  неоднаково  застосована  судом
касаційної інстанції щодо подібних суспільно небезпечних діянь;

     4) визначає органи державної влади,  представники яких можуть 
дати в суді пояснення, які будуть корисні для вирішення справи, та
дає розпорядження про їх виклик до суду;

     5) здійснює інші заходи,  необхідні для вирішення питання про 
усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права.

     За результатами проведення  підготовчих  дій  суддя-доповідач 
готує  доповідь та постановляє ухвалу про закінчення підготовки та
призначення справи до розгляду Верховним Судом України.

     Стаття 400-20. Порядок розгляду справи Верховним 
                    Судом України

     Справа розглядається   Верховним   Судом   України   на  його 
засіданні.

     Засідання Верховного Суду  України  є  повноважним  за  умови 
присутності  на  ньому  не  менше  двох  третин  суддів від складу
Верховного Суду України,  визначеного законом.  У  засіданні  бере
участь Генеральний прокурор України або його заступник.

     Відкриття судового засідання, роз'яснення його учасникам прав 
та обов'язків,  оголошення складу суду і роз'яснення права відводу
здійснюються за правилами глави 25 розділу III цього Кодексу.

     Після проведення  процесуальних  дій,  зазначених  у  частині 
третій цієї статті,  та розгляду клопотань осіб, які беруть участь
у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст
вимог,  викладених  у  заяві,  яка  надійшла  до  Верховного  Суду
України, та результати проведених ним підготовчих дій.

     Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, та особи, 
що приєдналися до неї, у разі їх прибуття у судове засідання мають
право  надати  пояснення по суті заявлених вимог.  Якщо такі заяви
подали обидві сторони, першою дає пояснення сторона обвинувачення.
Для з'ясування сутності норми кримінального закону, яка неоднаково
застосована,  можуть   заслуховуватися   пояснення   представників
органів державної влади.

     Неприбуття осіб,  які беруть участь у справі і належним чином 
повідомлені про дату,  час і місце розгляду справи,  для участі  у
судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.

     Після закінчення  заслуховування пояснень осіб,  зазначених у 
частині п'ятій цієї статті,  суд виходить до нарадчої кімнати  для
ухвалення судового рішення.

     Нарада суддів  провадиться з додержанням вимог,  передбачених 
статтями 322 і 325 цього Кодексу.

     Строк розгляду  справи  Верховним  Судом  України   не   може 
перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

     Стаття 400-21. Повноваження Верховного Суду України 

     За наслідками  розгляду  справи  більшістю голосів від складу 
суду приймається одна з таких постанов:

     про повне або часткове задоволення заяви; 

     про відмову в задоволенні заяви. 

     Судді, які не погоджуються  з  постановою,  можуть  висловити 
окрему думку, що додається до постанови.

     Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути 
оскаржена,  крім як на підставі,  передбаченій пунктом  2  частини
першої статті 400-12 цього Кодексу.

     Стаття 400-22. Постанова Верховного Суду України 
                    про задоволення заяви

     Верховний Суд України  задовольняє  заяву  в  разі  наявності 
однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 400-12 цього
Кодексу.

     Якщо Верховний Суд України установить,  що судове  рішення  у 
справі,  яка  переглядається,  є  незаконним,  він  скасовує  його
повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до  суду
касаційної інстанції.

     Якщо судове  рішення  у  справі  переглядається  з  підстави, 
визначеної пунктом 2 частини першої статті 400-12  цього  Кодексу,
Верховний  Суд  України  скасовує оскаржуване рішення повністю або
частково і направляє справу на новий розгляд до суду,  який  виніс
оскаржуване рішення.

     Постанова Верховного  Суду  України про задоволення заяви має 
бути вмотивованою.

     Стаття 400-23. Постанова Верховного Суду України 
                    про відмову в задоволенні заяви

     Верховний Суд  України  відмовляє  в задоволенні заяви,  якщо 
обставини,  які  стали  підставою   для   перегляду   справи,   не
підтвердилися.

     Постанова про   відмову  в  задоволенні  заяви  повинна  бути 
вмотивованою.

     Стаття 400-24. Повідомлення про ухвалення рішення 
                    та його виготовлення

     Постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та 
направлена особам,  зазначеним у  статті  384  цього  Кодексу,  не
пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

     Стаття 400-25. Обов'язковість судових рішень 
                    Верховного Суду України

     Рішення Верховного  Суду  України,  прийняте  за   наслідками 
розгляду   заяви   про   перегляд   судового   рішення  з  мотивів
неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних  і  тих
самих   норм   кримінального   закону   щодо   подібних  суспільно
небезпечних діянь,  є  обов'язковим  для  всіх  суб'єктів  владних
повноважень,  які  застосовують у своїй діяльності зазначену норму
закону, та для всіх судів України.

     Невиконання судових рішень тягне за  собою  відповідальність, 
встановлену законом";

     59) частини  першу  і другу статті 401 ( 1003-05 ) викласти в 
такій редакції:

     "Вирок місцевого суду набирає законної сили після  закінчення 
строку  на  подання  апеляцій,  а  вирок апеляційного суду - після
закінчення строку на подання касаційної скарги,  якщо його не було
оскаржено.  У разі подачі апеляцій,  касаційної скарги вирок, якщо
його не скасовано,  набирає законної сили  після  розгляду  справи
відповідно  апеляційною  чи  касаційною  інстанцією,  якщо інше не
передбачено цим Кодексом.

     У разі  якщо  оскаржено  тільки  частину  вироку   або   якщо 
засуджено  декількох  підсудних,  а  вирок оскаржено щодо одного з
них,  вирок в  інших  частинах  або  щодо  інших  засуджених  осіб
законної  сили  не  набирає  до  моменту  винесення апеляційною чи
касаційною інстанцією ухвали";

     60) частину першу  статті 402 ( 1003-05 )  викласти  в  такій 
редакції:

     "Ухвала і  постанова  суду  першої  інстанції,  якщо  інше не 
передбачено цим Кодексом,  набирають законної сили  і  виконуються
після  закінчення строку на подачу апеляцій,  а ухвала і постанова
апеляційного суду - після закінчення строку на подання  касаційної
скарги.  Якщо на ці рішення були подані апеляції, касаційні скарги
і якщо їх не було скасовано,  то вони набирають  законної  сили  і
виконуються  після  розгляду  їх  апеляційним чи касаційним судом,
крім випадків, передбачених цим Кодексом";

     61) частину другу статті 407 ( 1003-05 ) виключити; 

     62) у статті 409 ( 1003-05 ): 

     частину першу   після  слова  "включаючи"  доповнити  словами 
"визначення розміру і розподілення судових  витрат,  якщо  суд  не
вирішив цих питань, та";

     у частині   другій   слова  "районного  (міського)"  замінити 
словами "районного,  районного у місті, міського, міськрайонного",
а  слова    щодо  осіб,  засуджених військовими судами,  - суддя
військового суду гарнізону" виключити;

     у частині четвертій  слова  "районного  (міського)"  замінити 
словами "районного, районного у місті, міського, міськрайонного";

     63) текст статті 413 ( 1003-05 ) викласти в такій редакції: 

     "Коли щодо  засудженого є вирок,  який не виконано і про який 
не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за
місцем    виконання    вироку   зобов'язаний   визначити   порядок
застосування покарання за всіма вироками відповідно до  статті  71
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).  Це питання вирішується
в порядку,  передбаченому статтею 411 цього Кодексу,  - постановою
судді районного, районного у місті, міського, міськрайонного суду,
якщо  всі  вироки  постановлені   суддями   одноособово;   ухвалою
районного,  районного у місті, міського, міськрайонного суду, якщо
хоча б один із вироків постановлено районним,  районним  у  місті,
міським,  міськрайонним  судом  у  колегіальному  складі;  ухвалою
Апеляційного суду Автономної Республіки  Крим,  апеляційних  судів
областей,  міст  Києва і Севастополя,  якщо хоча б один із вироків
постановлено  Апеляційним  судом   Автономної   Республіки   Крим,
апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя";

     64) у статті 424 ( 1003-05 ): 

     у назві   слова  "або  внесення  на  них  подання  прокурора" 
виключити;

     слова "або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора" 
виключити;

     65) у статті 449 ( 1003-05 ): 

     у назві   слова  "або  внесення  на  неї  подання  прокурора" 
виключити;

     слова "або внесено апеляційне подання прокурора" виключити. 

 

Прийнято зміни до КПК щодо правової допомоги свідку

опубліковано 24 лип. 2010 р., 10:10 Ирина Иванова

 З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

Про внесення змін
до Кримінально-процесуального кодексу
України щодо права свідка на захисника
та іншу правову допомогу


Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Внести до Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) такі зміни:

1) статтю 44 ( 1001-05 ) доповнити частиною такого змісту:

"Як захисники свідка, запрошені ним для надання правової
допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю
свідка, допускаються особи, які відповідають вимогам частин другої
і третьої цієї статті. Допуск захисника свідка до участі у справі
здійснюється у порядку, передбаченому частиною п'ятою цієї
статті";

2) статтю 48 ( 1001-05 ) доповнити частиною такого змісту:

"У разі участі захисника, запрошеного свідком для надання
йому правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих
дій за його участю, він має право бути присутнім під час їх
проведення; надавати в присутності слідчого консультації свідку,
якщо фактичні обставини у справі можуть бути використані для
кримінального переслідування особисто самого свідка або членів
його сім'ї чи близьких родичів; ставити з дозволу слідчого
запитання, що підлягають занесенню до протоколу, для уточнення і
доповнення його відповідей; заперечувати проти незаконних дій
слідчого щодо порядку проведення ним допиту чи інших слідчих дій з
посиланням на норму закону, яка порушується, що підлягає занесенню
до відповідного протоколу; оскаржувати дії слідчого в порядку,
встановленому цим Кодексом, у разі якщо з характеру і змісту
питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний";

3) статтю 61 ( 1001-05 ) доповнити частиною такого змісту:

"Одна і та сама особа в даній кримінальній справі не може
бути захисником двох і більше свідків, а також захисником свідка
та підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого,
цивільних позивача чи відповідача";

4) у статті 69-1 ( 1001-05 ):

у частині першій:

доповнити пунктом 4-1 такого змісту:

"4-1) на обраного за власним бажанням захисника під час
допиту чи проведення інших слідчий дій за своєю участю відповідно
до цього Кодексу та на іншу правову допомогу в порядку,
встановленому законом, а також відмовитися від запрошеного ним
захисника.

Захисник може запрошуватися свідком, його законним
представником, а також іншими особами на його прохання чи за
згодою";

пункт 6 доповнити словами "а також у разі, якщо у нього немає
можливості вільно, без неправомірних обмежень, отримати правову
допомогу в обсязі і формах, як він того потребує, в тому числі
запросити захисника";

5) у статті 167 ( 1002-05 ):

частину четверту після слів "він викликаний" доповнити
словами "та роз'яснює його права";

доповнити частиною такого змісту:

"У разі якщо свідок з'явився на допит із захисником, захисник
має право бути присутнім при допиті; надавати у присутності
слідчого консультації свідку, якщо фактичні обставини у справі
можуть бути використані для кримінального переслідування особисто
самого свідка або членів його сім'ї чи близьких родичів; ставити з
дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню до протоколу
допиту свідка, для уточнення і доповнення його відповідей;
заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення
ним допиту з посиланням на норму закону, яка порушується, що
підлягає занесенню до протоколу допиту; оскаржувати дії слідчого в
порядку, встановленому цим Кодексом, у разі якщо з характеру і
змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як
підозрюваний";

6) у статті 303 ( 1003-05 ):

частину третю доповнити словами "а також запрошений ним
захисник";

у частині шостій слова "чи самого свідка" замінити словами
"самого свідка чи запрошеного ним захисника".

2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.


Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 1 липня 2010 року
N 2395-VI

Тeкcт взятo з сайта Верховної Ради України

Прийнято зміни до КПК

опубліковано 24 лип. 2010 р., 10:08 Ирина Иванова

 З А К О Н   У К Р А Ї Н И 

Про внесення зміни до статті 218
Кримінально-процесуального кодексу України
щодо обов'язків слідчого


Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Частину п'яту статті 218 Кримінально-процесуального
кодексу України викласти в такій редакції:

"Матеріали досудового слідства пред'являються для
ознайомлення підшитими і пронумерованими. Під час пред'явлення
матеріалів досудового слідства слідчий зобов'язаний на вимогу
обвинуваченого вручити йому засвідчену належним чином копію опису
матеріалів кримінальної справи, про що зазначається у протоколі
про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і
пред'явлення йому і його захисникові матеріалів справи. Матеріали
про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві, для ознайомлення не пред'являються і
зберігаються окремо від кримінальної справи".

2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.


Президент України В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ, 1 липня 2010 року
N 2396-VI

Вітаємо!

опубліковано 8 лип. 2010 р., 12:23 Ирина Иванова   [ оновлено 7 вер. 2010 р., 06:02 ]

6-7 липня у залі засідань Вченої ради Одеської національної юридичної академії відбулися захисти дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.09 асистентів кафедри кримінального процесу:
Шиліна Дениса Вікторовича - тема роботи:"Преюдиції в кримінальному процесі";
Пожара Вадима Георгійовича - тема роботи: "Інститут представництва в кримінальному судочинстві";
Стоянова Миколи Михайловича - тема роботи: "Властивості доказів у кримінальному процесі України".
За результатами привселюдного захисту та обговорення робіт, спеціалізована вчена рада Д 41.086.03 одноголосно прийняла рішення про присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук Д.В. Шиліну, В.Г. Пожару, М.М. Стоянову.

Прийнято Постанову Пленуму ВСУ Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 “Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства” від 4 червня 2010 року № 8

опубліковано 22 черв. 2010 р., 10:53 Ирина Иванова

Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 “Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства”
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 8


П О С Т А Н О В А № 8
Пленуму Верховного Суду України

від 4 червня 2010 року

Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2
“Про деякі питання застосування судами України законодавства
при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина
під час здійснення оперативно-розшукової діяльності,
дізнання і досудового слідства”

Пленум Верховного Суду України п о с т а н о в л я є:

Внести до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 “Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства” такі зміни:

1) в абзаці третьому пункту 5 слова “номер каналу зв’язку, його вид” замінити словами “номери каналів зв’язку, їх види”;

2) в абзаці другому пункту 13 слово “каналу” замінити словом “каналів”;

3) в абзаці другому пункту 15 слова “номер каналу зв’язку” замінити словами “номери каналів зв’язку”.

Голова
Верховного Суду України
-
-
В.В. Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України
-
Ю.Л. Сенін

Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 6

опубліковано 22 черв. 2010 р., 10:47 Ирина Иванова   [ оновлено 22 черв. 2010 р., 10:49 ]

Прийнято Постанову Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 6 Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи.
Текст знаходиться на сайті Верховного Суду України
http://www.viaduk.net/clients/vs.nsf/0/3AAFED97132E171DC22577420028D99F?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=3AAFED97132E171DC22577420028D99F&Count=500&

П О С Т А Н О В А № 6
Пленуму Верховного Суду України

від 4 червня 2010 року



Про деякі питання, що виникають під час розгляду
судами України скарг на постанови органів дізнання,
слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи

Законом України від 14 грудня 2006 року № 462-V «Про внесення змін до Кримінально-процесуального Кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК) доповнено статтями 2367 і 2368 щодо порядку оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи, розгляду судом скарг на зазначені постанови та внесено зміни до статей 349 та 382 КПК щодо порядку апеляційного оскарження таких судових рішень.

Рішенням Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев’ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 КПК (далі – Рішення КСУ) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення частин сьомої, дев’ятої, пункту 3 частини дванадцятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 КПК.

З метою однакового й правильного застосування положень кримінально-процесуального законодавства, яке стосується порядку розгляду судами скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи, Пленум Верховного Суду України


п о с т а н о в л я є :

1. Звернути увагу судів на те, що ті положення частини сьомої, дев’ятої, пункту 3 частини дванадцятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 КПК, які визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), втратили чинність із дня ухвалення Рішення КСУ, тобто з 30 червня 2009 року.

У зв’язку з цим суди при розгляді скарг на постанови про порушення кримінальної справи мають враховувати:

– неподання без поважних причин у встановлений суддею строк до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, не може бути підставою для скасування постанови про порушення справи;

– участь прокурора в судовому розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи є обов’язковою;

– при скасуванні постанови про порушення кримінальної справи суддя не вправі постановляти рішення про відмову в порушенні справи.

2. На досудових стадіях кримінального процесу суди зобов’язані приймати до свого провадження скарги на постанови про порушення кримінальної справи: від особи, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисника чи законного представника; особи, інтересів якої стосується порушена за фактом вчинення злочину кримінальна справа, її захисника чи законного представника з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи.

Вирішуючи питання про те, чи стосується інтересів особи порушена за фактом вчинення злочину кримінальна справа, суддя в кожному конкретному випадку має з’ясовувати, в чому саме таке порушення інтересів полягало і які саме законні права та охоронювані інтереси особи було порушено. Встановивши, що обґрунтування порушення прав та законних інтересів особи є недостатнім, суддя виносить вмотивовану постанову про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги (частина третя статті 2367 КПК). Ця постанова не підлягає оскарженню, оскільки згідно з частиною третьою статті 2367 КПК така відмова не позбавляє права повторно звертатися до суду.

За змістом частини другої статті 2367 КПК, у разі оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у зв’язку з недостатнім обґрунтуванням скарги.

3. Скарги на постанови про порушення кримінальної справи відповідно до частини першої статті 2367 КПК подаються до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, тобто підсудність справ даної категорії визначається виходячи з територіального місця знаходження органу або роботи посадової особи, яка порушила кримінальну справу.

Місцем розташування органу або роботи посадової особи слід вважати юридичну адресу такого органу або роботи посадової особи.

4. Відповідно до вимог частини четвертої статті 2367 КПК скаргу на постанову про порушення кримінальної справи суд приймає до розгляду протягом усього часу перебування справи у провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства. Моментом закінчення досудового слідства слід вважати складання протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи (частина четверта статті 218 КПК).

Скарга на постанову про порушення кримінальної справи, що надійшла до суду після складання протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи мотивованою постановою судді передається посадовій особі чи органу, в провадженні яких перебуває справа, для розгляду її в порядку, передбаченому статтями 110, 234 та 236 КПК.

Якщо буде встановлено, що скаргу подано не уповноваженою особою, суддя має відмовити у її прийнятті.

5. Відповідно до чинного процесуального законодавства (частина друга статті 98 КПК), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено щодо цієї особи. Судам слід мати на увазі, що прийняття рішення про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину чи відносно конкретної особи належить до компетенції осіб, зазначених у частині першій статті 98 КПК. У зв’язку з цим суд не вправі скасувати постанову про порушення кримінальної справи з тих підстав, що справу порушено за фактом вчинення злочину, а не відносно конкретної особи.

Слід визнати правильною практику тих судів, які приймають до провадження і розглядають на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину, якщо в матеріалах перевірки заяви або повідомлення про злочин містяться дані, які свідчать про причетність до злочину конкретної особи (наприклад, коли у мотивувальній частині зазначеної постанови вказано посаду чи прізвище особи як такої, що підозрюється у вчиненні злочину, або вбачається особа, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа).

6. Скарга на постанову про порушення кримінальної справи розглядається суддею одноособово не пізніше п’яти днів з дня надходження цієї скарги до суду.

Про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення справи суддя протягом доби з дня надходження скарги до суду виносить постанову, копія якої надсилається: особі, яка подала скаргу, її захиснику або законному представнику; органу, який порушив кримінальну справу, або у провадженні якого вона перебуває; прокурору; потерпілому або особі, за заявою якої було порушено кримінальну справу. У постанові про відкриття провадження обов’язково зазначаються час і місце розгляду скарги, список осіб, явка яких у судове засідання є обов’язковою, дії, які необхідно вчинити сторонам для забезпечення розгляду скарги, та строк подання до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи.

Суддя відмовляє у відкритті провадження за скаргою на постанову про порушення справи, якщо скаргу на цю постанову від тієї ж особи і з тих же підстав раніше було розглянуто судом по суті.

За наявності підстав вважати, що слідчими діями, здійснюваними у справі, може бути завдана шкода конституційним правам та інтересам певної особи, суддя при відкритті провадження за скаргою відповідно до вимог частини четвертої статті 2368, пункту 4 частини першої статті 206 КПК вправі прийняти рішення про зупинення слідчих дій на час розгляду скарги. При цьому суддя до прийняття такого рішення має підходити виважено, маючи на увазі що воно може призвести до істотних негативних наслідків, зокрема до втрати доказів.

Виходячи з положень частини п’ятої статті 2368 КПК постанова судді про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи оскарженню не підлягає.

7. З урахуванням вимог статті 121 КПК щодо недопустимості розголошення даних досудового слідства суддя не вправі вимагати від органу дізнання, слідчого або прокурора, у провадженні якого знаходиться справа, будь-яких інших матеріалів, крім тих, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи.

У разі неподання без поважних причин у встановлений суддею строк до суду матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, суддя відкладає розгляд скарги.

Оскільки відповідно до вимог частини дев’ятої статті 2368 КПК обов’язок доведення правомірності порушення справи покладається на прокурора, його неявка в судове засідання також є підставою для відкладення розгляду скарги.

У разі неподання без поважних причин у визначений суддею строк матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, неявки в судове засідання прокурора суддя, за наявності до того підстав, має вирішувати питання щодо винесення окремих постанов у порядку, передбаченому статтею 232 КПК.

Звернути увагу судів на те, що при розгляді скарги суддя має вивчити надані органом дізнання, слідчим або прокурором, у провадженні якого знаходиться справа, матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про її порушення, а в судовому засіданні дослідити ці матеріали та заслухати пояснення осіб, які з’явилися, а саме: особу, яка подала скаргу, її захисника чи законного представника, потерпілого або особу, за заявою якої було порушено справу, – та думку прокурора щодо правомірності порушення справи.

У разі необхідності суддя може заслухати пояснення особи, яка винесла постанову про порушення справи.

Під час розгляду скарги ведеться протокол судового засідання.

8. Розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суддя повинен перевірити: чи були наявними на час порушення справи передбачені частиною першою статті 94 КПК приводи; чи мала особа, яка порушила справу, достатньо даних, що вказували на наявність ознак злочину (частина друга статті 94 КПК) законність джерел отримання цих даних; чи компетентна особа прийняла рішення про порушення кримінальної справи і чи було додержано нею встановлений для цього порядок (стаття 98 КПК).

Судам слід мати на увазі, що у частині першій статті 94 КПК зазначено вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи. Що стосується заяв і повідомлень про злочин, то вони повинні бути викладені письмово або усно і доведені до відома правоохоронних органів з дотриманням вимог статті 95 КПК.

Підставою для порушення кримінальної справи згідно з частиною другою статті 94 КПК є достатні дані, за умови законності джерел їх отримання, що вказують на наявність ознак злочину та свідчать про реальність конкретної події злочину, на основі яких після порушення справи встановлюються об’єктивні ознаки скоєного або підготовленого злочину.

Також суддя, окрім зазначеного, має з’ясувати наявність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, тобто встановити, чи не існували на момент порушення кримінальної справи такі обставини, за яких її не могло бути порушено.

Суд не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті. Оцінка доказів, яка повинна здійснюватися судом під час розгляду кримінальної справи по суті, на стадії розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, є недопустимою.

9. За результатами розгляду скарги, залежно від того, чи були при порушенні кримінальної справи додержані вимоги статей 94, 97 та 98 КПК, суддя своєю мотивованою постановою залишає скаргу без задоволення або задовольняє її та скасовує постанову про порушення кримінальної справи. У разі скасування зазначеної постанови суддя не вправі винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Копії постанови судді надсилаються прокурору, органу, який порушив кримінальну справу чи у провадженні якого перебуває справа, для приєднання до матеріалів кримінальної справи, особі, яка подавала скаргу, її захиснику чи законному представнику, потерпілому та особі, за заявою якої порушено кримінальну справу.

Суд, перевіряючи законність постанови про порушення кримінальної справи, вправі прийняти рішення лише відносно тієї особи, інтересів якої стосується подана скарга.

Якщо у постанові про відкриття провадження було зазначено про зупинення слідчих дій у справі на час розгляду скарги, то в разі залишення скарги без задоволення суддя в постанові має вказати про відновлення слідчих дій.

Виходячи зі змісту частини двадцятої статті 2368 КПК та враховуючи те, що згідно з Рішенням КСУ втратило чинність положення пункту 2 частини шістнадцятої статті 2368 КПК, яким було передбачено винесення суддею постанови про відмову в порушенні справи, з 30 червня 2009 року в разі прийняття рішення суддею про скасування постанови про порушення справи оригінали матеріалів, на підставі яких було порушено справу, повертаються органу, який проводив у цій справі досудове слідство, а в суді залишаються матеріали судового провадження по скарзі у цій справі.

У разі прийняття рішення про скасування постанови про порушення справи та відмови в її порушенні, винесеного до ухвалення Рішення КСУ, тобто до 30 червня 2009 року, подані до суду матеріали, на підставі яких було порушено справу, зберігаються в суді.

10. На постанову судді відповідно до положень статті 2368 КПК протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду через суд, який ухвалив постанову, з дотриманням вимог статей 349 та 350 КПК. Ця апеляція розглядається за правилами, встановленими статтею 382 КПК.

У разі подання апеляції з пропущенням строку на апеляційне оскарження питання про його відновлення вирішується відповідно до порядку, встановленого статтею 353 КПК.

Апеляцію мають право подати: особа, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисник чи законний представник; особи, інтересів яких стосується порушена за фактом вчинення злочину кримінальна справа, їх захисники та законні представники; прокурор, який брав участь у розгляді скарги на постанову про порушення справи; потерпілий або особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу.

Виходячи зі змісту положень статті 382 КПК апеляційний суд при перевірці судових рішень по даній категорії справ має з’ясувати, чи з додержанням вимог процесуального закону суд першої інстанції розглянув скаргу.

11. Постанови місцевих судів і ухвали апеляційних судів, постановлені щодо цих постанов, якими скарги на постанови про порушення справи залишені без задоволення, відповідно до вимог частини другої статті 383 КПК у касаційному порядку не оскаржуються, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню у кримінальних справах.

У касаційному порядку можуть бути перевірені постанови місцевих судів та ухвали апеляційних судів, якими скасовано постанови про порушення справи, оскільки вони перешкоджають подальшому провадженню у кримінальних справах.

Також за наявності передбачених законом підстав зазначені судові рішення можуть бути переглянуті в порядку виключного провадження.

12. Виходячи зі змісту пункту 21, пункту 4 частини першої статті 54 КПК, слід вважати правильною практику, коли суддя не бере участі в розгляді кримінальної справи по суті, якщо він під час досудового розслідування справи розглядав скаргу на постанову про порушення цієї кримінальної справи.

13. Відповідно до положень КПК розгляд скарг на постанову про порушення кримінальної справи здійснюється виключно в порядку кримінального судочинства.

Голова
Верховного Суду України
-
-
В.В. Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України
-
Ю.Л. Сенін



1-10 of 29

Comments